Розділ 30. Ася

Мати стосунки з духами дуже боляче. Ваше єднання не приносить того ж задоволення, що з людиною. І я не про те, що відбувається за зачиненими дверима вночі, але про щось більш інтимне. Тепло шкіри, аромат, м’який заспокійливий дотик.

Дотик духу нагадує поверхню каміння. Ти відчуваєш перешкоду та її прохолоду, але навряд чи це приносить тобі хоч якісь емоції. Просто… каміння. Тому такі стосунки засуджувалися в суспільстві. Вони не мали майбутнього, принаймні щасливого.

Серце болісно стискалося від усвідомлення, що я закохалася в духа. Знову.

Рука Кая м’яко гладила мене по волоссю, викликаючи рій морозних мурашок. Мене це не заспокоювало, радше робило болючіше з кожним дотиком. Бо на відміну від Андрія, Кай зможе знову обійняти іншу дівчину й бути з нею. Сльоза стекла по щоці, і я поспішила прибрати її, м’яко усунувшись від чоловіка.

— У нас скоро вечеря, потрібно збиратися, — я ніяково всміхнулася і хлюпнула носом — останній доказ мого розбитого серця. — Мені здається, я чула щось про знатних людей на вечорі, тож мені б привести себе до ладу.

— Щодо цього, — Кай раптом потупив очі. — Думаю, ці знатні люди поспіхом пішли.

Мій вираз обличчя сказав значно більше, ніж коротке, хоч і емоційно кинуте: «Шо».

— Я шукав тебе, — розгублено бурмотів Кай, чухаючи потилицю, — і випадково зайшов не в ті двері… І випадково підслухав розмову…

— Ти… що зробив?

— Підслухав, як… твоя… кхм, мама… спілкувалася з королем Англії, — він раптом почав якось дивно заїкатися. — А потім спалився тим, що наступив Жуку на хвіст.

Мабуть, більш емоційної реакції, ніж повторно кинуте зі справжнім українським акцентом виразне «Шо», придумати було складно. Спочатку я в барвах уявила, як переляканий Кай усвідомлює, що займається підсудною справою, що межує з державною зрадою. Мама, звісно, могла і книжки обговорювати з королем, але знаючи її… Державна таємниця видається ймовірнішою.

У такому разі Кай правильно переймається — раптом його посадять чи чого гірше? Духа позбутися набагато простіше, особливо, коли тобі не дають право на адвоката в маєтку Ремі-Г’юмів.

Але комічності ситуації надавала моя кішка, яка, я можу собі уявити, що влаштувала, щойно її дорогоцінний, пухнастий і вкрай товстий хвіст виявився понівеченим ногою духа. Кай, звісно, не постраждав, але ось шпалери і вуха всіх присутніх у найближчих кімнатах…

— Хмпх, — видавила я, насилу стримуючи себе.

— Твоя мама тут же вийшла, і крижаним голосом сказала, щоб я забрав породження пекла подалі, — Кай вивчав очима підлогу, — і я спробував узяти Жука на руки, але…

— Хпхпх, — я просто закрила ніс рукою, щоб не засміятися на повний голос. Сльози бризнули з очей.

—… і кішка витріщила очі, та як стрибнула на твою маму! Добре, що на короля не полетіла, інакше так легко мене б не відпустили. Маргарита в усьому звинуватила кішку, і відправила прислугу ловити її. — Кай підняв очі з підлоги й побачив мене — уже засинілу від стримуваного сміху. — Тобі… смішно?

І від того, якими очима Кай запитав це, я розреготалася вже в повне горло.

— Але мене могли покарати, — він загинав пальці, не розуміючи моїх веселощів, — або повісити. Або ще чого!

— Вибач, ти маєш рацію, — я все ще сміялася, неспромога зупинити раптову істерику, — просто уявляю… ти… і тут Жук з ось такими витріщеними очима…

Мабуть, я настільки заразливо сміялася, що вже й у Кая потягнулися куточки губ догори. Його обличчя осяялося тим самим настроєм, який мені вже був знайомий. Я навіть не помітила, як ми почали реготати в унісон.

— Я дивлюся, тобі дуже весело, Агнесо-Артемідо, — пролунав крижаний голос моєї матері, яка увійшла в кімнату.

У звичайній ситуації я б, імовірно, відповіла їй з отрутою або сарказмом, і точно б не сміялася. Але один тільки вигляд моєї матері нагадував про її зустріч із Жуком і… зупинити істерику було неможливо.

— Його Величність пішов поспіхом, побоюючись за свою безпеку, — продовжувала беземоційним голосом говорити мама, поки я буквально хрюкала від сміху. — Та припини ти, врешті-решт! Я з людиною розмовляю чи з мавпою?!

— Так, мамо, вибач, — я витирала сльози в куточках очей, намагаючись повернути самовладання, — ти щось говорила?

— Чекаю на вечері, — хмикнула вона мені у відповідь і пішла з кімнати, навіть не спромігшись поглянути на Кая.

Нам було однаково. Усі проблеми, здавалося, залишилися за зачиненими дверима переговорної кімнати моєї мами. Жук мене завжди рятувала — від злих духів, від непрошених коментарів дивних відвідувачів, від поганого настрою, мабуть, теж.

Кай встав із ліжка і простягнув мені руку. На дотик вона була холодна, але тепло зігрівало мене зсередини. Ми пішли на вечерю.

За столом мама періодично зиркала на мене з ненавистю, Олівер підозріло мружився. Батька, як зазвичай, не було — він пропадав на черговій важливій зустрічі.

— Що в нас сьогодні на вечерю, Мортімере?

— Ви в напрочуд піднесеному настрої, міс Агнеса-Артемидо, — зауважив дворецький, наливаючи вино мені в келих.