Розділ 25. Кай

Сивочолий чоловік повів мене від Асі вздовж м’яких килимових доріжок кудись у дальню частину маєтку. Дорогою він розповідав про великого Деніела Ремі-Хьюма, який здійснив прорив у світі астрального зв’язку. Завдяки йому в стінах цього маєтку можна було зустріти й Наполеона, і правителів Баварії, і навіть імператорів — настільки великим було ім’я Ремі-Г’юм.

— Ви кажете «було», — зауважив я, — нібито зараз сім’я не настільки відома.

— У своїх колах, — задумливо кивнув дворецький, — однак такої ж суспільної підтримки, як це було в 19 столітті, уже навряд чи вийде знайти. Молоді люди нашого часу віддають перевагу гаджетам і науковому підходу, ніж надприродному.

— Вони не бачать духів, — тямуща усмішка торкнулася моїх губ, — важко повірити в те, чого не бачиш на власні очі.

— І все ж ніхто не сумнівається в існуванні хвороб і вакцин.

— Про вакцини я б не погодився.

Мортімер пригальмував на повороті і глянув на мене скоса. Чесне слово, не будь я гостем і підопічним Асі, він би в обличчя мені розсміявся. Дворецький був налаштований вкрай негативно щодо мене, і спочатку я пов’язував це з нещодавньою бесідою.

Але не мав рацію.

Ми зайшли в темну кімнату з книгами та імітацією розпаленого каміна. Якщо придивитися, то вогню всередині не було — тільки зображення, що постійно рухалося. У кутку кімнати стояло два затишних крісла, у які з легкістю могли поміститися людей десять. Поруч із кріслами стояла лампа з м’яким світлом — ідеальним для читання.

— Це ваша спальня, — з легким кивком вимовив Мортімер.

Я з розбігу плюхнувся в крісло, із задоволеною усмішкою влаштовуючись зручніше.

— А де тут спати? 

— Ніде, — посмішка Мортімера була крижанішою за айсберг, — духам не потрібен сон, тому зазвичай ми розміщуємо гостей у придатній для різноманітного проведення часу кімнаті. Такій, — він показав на обставлені книжками полиці, — як ця.

Я кивнув і озирнувся. Сотні, тисячі книжок дивилися на мене своїми яскравими назвами. Жанри були на будь-який смак: я роздивився і психологію підсвідомого, і Ніцше; з дальніх полиць на мене дивилися твори Жюля Верна й Гете, а по сусідству від них стояв якийсь модний голлівудський бестселер.

Не те щоб я був великим шанувальником читання, але ця кімната була здатна надихнути будь-кого.

— Перш ніж я піду, — Мортімер далі спопеляв мене поглядом, — я хочу вам дещо розповісти, містере Лі.

— Кай, — я чемно кивнув і показав рукою на вільне крісло навпроти.

Дворецький навіть не подивився в його бік.

— Ваш медіум, Агнеса-Артеміда, або Ася, як ви її називаєте, зовсім незвичайна дівчинка.

— Це я зрозумів, — засміявся йому у відповідь, — приблизно тоді, коли вона накричала на мене й веліла збиратися до праотців, а вже до вечора того ж дня з ножем захищала моє життя.

Але Мортімеру було не до веселощів. Він дивився на мене так само як і хвилину, п’ять хвилин до цього. Жодної емоції не виявляло його обличчя, жоден мускул не здригнувся у відповідь на мій сміх. Усмішка згасла на моїх губах. Дворецький мав намір сказати щось дуже серйозне.

— Я бачив, як вона дивилася на вас, містер Лі, — продовжував він. — І дозвольте я скажу думку, про яку ніхто не питав: дівчинка має до вас романтичні почуття. Вона, звісно, чинитиме опір і заперечуватиме, найімовірніше, мені б в обличчя вона розсміялася. Але повірте моїм сивинам, я знаю, про що говорю. Відмовтеся від неї, містере Лі, працюйте з Олівером, поки ще не стало надто пізно.

— Що поганого в її почуттях? — моє обличчя не здригнулося, коли я поставив запитання на одному диханні.

Бо справді не бачив нічого поганого в романтичних почуттях однієї людини до іншої.

— У тому, що ви — дух, — грубо кинув Мортімер, граючи жовнами від злості. — Не важливо, підете ви в інший світ, блукатимете світом, доки медіуми не вб’ють вас, чи повернетеся у своє тіло. Підсумок один — ви не зможете бути разом.

— Коли я повернуся у своє тіло, то перестану бути духом, — майже гиркнув я, сприймаючи старого не більше, ніж старого маразматика, що геть із глузду з’їхав на своєму сліпому обожнюванні репутації Ремі-Г’юм.

Нам самим вирішувати, бути разом чи ні. Он Кая-без-душі взагалі нічого не зупиняло на шляху до Асі.

— Якщо, — поправив мене дворецький, — ви повернетеся у своє тіло, то абсолютно все забудете. У кращому разі вам залишаться спогади до астрального світу. У гіршому — це буде повне обнуління.

Я в невірі підкинув голову. Дворецький виглядав похмурим і розгніваним, але в цьому полум’ї, що вирувало на глибині його очей, я не бачив брехні. Зазвичай я добре розпізнаю, коли мене обманює людина.

Утім, після подій із Беном це стояло під величезним знаком питання.

Уже друга людина вмовляє мене не працювати з Асею, наводячи все нові й нові аргументи, у правдивості яких я не міг бути впевнений.

Я насупився і стиснув зуби, розуміючи, що хтось мене точно обманює, користуючись ситуацією. І якщо в першому випадку я не міг — або не хотів — безпосередньо ставити запитання Асі, то вже щодо своєї пам’яті поговорити з нею міг точно.