Розділ 24. Ася

Попри мій упевнений голос, усередині мене все тремтіло. Я не боялася маму. Я була готова висловити їй в очі все, що думаю, про цю поїздку, про Олівера з його маніакальною ідеєю забрати мого духа, про неї саму. Моя смілива бравада нагадувала кошеня, що прикидається левом. Воно може гарчати й загрозливо шипіти, доки не прийде великий хижак і не нагадає, чому воно цар звірів.

У вкрай літературний спосіб я хотіла сказати єдине: мені було до кольок страшно.

Я сиділа в коричневій кімнаті з дерев’яними панелями й софами кольору марсала. Матеріал був такий неприємний, який має ефектний вигляд, але завжди залишає неприємне відчуття, щойно ти його торкаєшся. Прямо як уся сім’я Ремі-Г’юм.

У кутку кімнати височів мармуровий камін, запалити який ніхто не зволив. Подумаєш, осінь і холод на вулиці? Центрального опалення в це диво доісторичного мистецтва під назвою дім звісно ж не завезли. Я поїжилася.

Над каміном із портрета на мене дивилася бабуся Артеміда. Її губи за старою звичкою були щільно стиснуті, а очі виражали крижану холоднокровність. Вона дуже відрізнялася від бабусі Агнеси, яка й готувати любила, і нерідко балувала мене солодощами потайки від мами. Але Артеміда? О, ні, ця жінка була готова спопелити мене, щойно постава переставала відповідати елегантності прими-балерини.

За дверима почувся стукіт підборів, і прислуга відчинила двері. Мама тримала руки на грудях, ніби була кандидатом у президенти. Її червоні стиснуті губи разюче нагадували бабусю Артеміду. Що сказати? Яблуко від яблуні.

— Мамо, — я встала з дивана з нервовою спробою усміхнутися.

— Яка елегантна зачіска, — скривившись, промовила Маргарита, — тобі личить.

Моя «зачіска» була після нападу, сну в літаку та мандрівці в машині. Вона скуйовдилася від статичної електрики, частково була прилизана, тоді як з іншого боку прагнула в політ. І я вже не кажу, що сталося з рівним волоссям за першого прояву вологості. На голові був повний хаос, що моя мати безумовно помітила.

Її слова аж ніяк не були компліментом.

— Ти, як завжди, красномовна, — фиркнула я у відповідь і плюхнулася назад на диван. Багато честі буде, стояти й чекати, поки Її Високість підійде.

— Манери, — чи то помітила, чи то прокоментувала Маргарита й повільним кроком пройшла вглиб кімнати.

На кавовому столику турботливі служниці залишили чайник і чашки, але чіпати їх заборонялося до першого жесту власниці будинку. 

— Як долетіли? — граціозно присівши навпроти мене, промовила Маргарет.

— Нормально, мамо, можна запалити камін?

— Ти ж знаєш, що ми запалюємо камін після обіду. Випий чай, щоб зігрітися.

Вона люб’язно налила мені темну рідину, попередньо наповнивши свою чашку. Чай я не хотіла, але вибирати не доводилося.

— У сім’ї шалені статки, а ми мерзнемо зранку, — буркнула я і миттєво прикусила язик. Зараз буде лекція на тему етикету розмови зі старшими. Я явно перегнула палицю зі своїм їдкими коментарями.

Але на мій подив Маргарет лише повела плечем і торкнулася рукою маленького дзвіночка на кутку столу. Замість того щоб відчитати незграбну доньку, вона прислухалася до мого прохання. Спритна дівчина розпалила вогонь за лічені секунди, після чого принесла мені плед.

— Дякую, — пробурмотіла я, не вірячи, що все це мені не сниться.

А якщо сниться, то, сподіваюся, це не астральний сон із відповідними наслідками.

Минали хвилини, я вже повністю зігрілася, а мама й далі мовчала. Вона дивилася вбік, повернувшись до бабусі Артеміди спиною. Її вії тремтіли, і це була єдина деталь, яка вибивалася зі звичайного образу крижаної стриманості.

— На тебе напали, — нарешті промовила вона, — ти зберегла якісь докази?

— Мамо, ти не віриш, що зі мною це все сталося?! — розлютилася я швидше, ніж встигла вдатися в сенс її слів.

Вона говорила не про астральну пастку, а про те, що сталося в театрі. Звідки мама могла про це знати? Кай не встиг би розповісти, а єдиний свідок тієї сцени загинув від мого удару ножем Kris.

Я зробила кілька вдихів.

— Звідки ти знаєш? — запитала вже тихіше.

— Не важливо, звідки я це знаю або у що я вірю, — холодно відповіла Маргарита, — важливим є те, що на твоє життя було скоєно замах двічі протягом, як я розумію, одного проміжку часу.

Цього ми напевно не знали, але я все одно кивнула на підтвердження її слів.

— Ти можеш бути якою завгодно навіженою та істеричною, — її підборіддя здригнулося, — але ти залишаєшся моєю донькою…

— Я, ніби-то, відмовлялася від фамільного імені.

—… і спадщиною Ремі-Г’юмів, — її погляд не віщував нічого доброго, тож я сховала свій натиск глибше. — Нам потрібно знайти і знищити загрозу сім’ї. Тепер, коли твою безглузду цікавість задоволено, відповідай на запитання, яке тобі поставили спочатку.

Я насупилася. Увесь цей час мама… виправдовувалася? Не просто послала мене до ченців у найкоролівськіший спосіб, але потрудилася сказати понад три слова, щоб щось пояснити? Мені довелося щільніше закутатися в ковдру від раптових мурашок.