Розділ 18. Кай

Руде волосся м’яко лягало на плечі, привертаючи увагу іншого чоловіка.

— Я знаю одне затишне містечко, — ніжно усміхалася Ася, — можемо пройти відкрито через площу, або втекти вуличками.

— А можемо нікуди не піти й послати його, тобто мене, до ченців! — ображено бурчав я у відповідь.

Ася нічого не говорила, тільки злісно стискала зуби й махала рукою, щойно її супутник дивився в інший бік.

Злиться. Вона ще і сміє на мене злитися! Це мені впору тарілки бити і влаштовувати сцени драми. У мене на те цілком собі вагома причина. Але дівчина геть не помічала мого невдоволення.

— Якщо ми підемо через площу, тобі доведеться підписувати угоду про нерозголошення, — він хитро посміхнувся і підморгнув їй, — наші стосунки ще не на тому рівні.

Ася розсміялася і заправила пасмо за вухо, поки задоволений реакцією Кай-без-душі зробив крок у бік закритого від сторонніх очей проспекту. Мені залишалося тільки безшумно злитися і слідувати за ними. Ні перешкодити, ні зупинити це кричуще неподобство я не міг. Навіть затишні вулички із жовтими ліхтарями і старовинною архітектурою не могли мене відволікти.

Трохи потішив охоронець, який гукнув Кая-без-душі й запитав, чи потрібно йому слідувати за ним. Відповідь була, очевидно, негативною.

Раптом Ася поїжилася від пронизливого вітру, який часто здіймався навіть літніми вечорами — що вже казати про осінню холоднечу. Її супутник цього або не помітив, або удав, що так і має бути. Цікаво, я сам теж був таким? Варто було дівчині йти поруч зі мною і ось так само, ніяково потирати плечі від набіглої прохолоди, що б я робив? На свій сором, згадати так і не зміг.

Коли ми прийшли, я майже врізався в Асю. Вона застигла на місці із захопленням оглядаючи заклад. Це було особливе для неї місце, — я зрозумів це з її погляду. Як часто заморгала дівчина, роздивляючись вивіску, з яким захопленням зітхнула, щойно переступила поріг кав’ярні. Чому вона веде в це місце його, а не мене?

Каламбур, звісно, але питання далі ранить серце.

— Шахта кави? — я не витримав ображеної тиші, щойно ми опинилися всередині приміщення.

— Ага, — раптом відповіла мені Ася, — а ти думав, звідки береться кава?

Вона розсміялася, зустрівши здивований погляд Кая-без-душі. Його супутниця розмовляла з порожнечею… Очі Асі округлилися від подиву, вона затулила рот рукою і зиркнула на мене з-під вій. Мовляв, ну і треба було тобі триндіти мені під руку? Тепер виглядаю ідіоткою.

У душі я, звісно, радів. Вона розділила дитячий захват зі мною.

— Ти навіть мої думки читаєш, — зіпсував мій райський момент тріумфування Кай-без-душі й обійняв Асю ще сильніше. Пф, я був першим, містере.

Зал зі столиками був невеликим, але тихим. Порожня сцена, де зазвичай виступали музиканти, освітлювалась тьмяним світлом місяця. Ася сіла за двомісний столик, без слів висловлюючи своє обурення моєю недавньою поведінкою. Немов би казала: ось тепер, Каю-дух, ходи навколо й не заважай прекрасному побаченню.

Побаченню! Я звів очі до скляної стелі, сподіваючись, що мій погляд розіб’є її повністю.

— Що за дивну маску ти носиш із собою? — із цілком щирим здивуванням запитав супутник дівчини.

Почувся шурхіт, і я обернувся: Ася розкривала пакет.

— Вона називається маска Сінклі.

Це була білосніжна маска з намальованими червоними хвилями під очима і трьома вертикальними синіми крапками в районі чола. Губи не були виражені будь-яким кольором, що мені здалося цілком логічним. Якщо маска символізує зв’язок між світом духів і людей, значить той, з ким зв’язуються, найімовірніше, уже помер. А в мертвих губи завжди сині або білі, або безбарвні — у фільмах це часто показують.

Я потер підборіддя, киваючи в такт своїм роздумам.

— Я думаю, вона може допомогти моєму… — Ася запнулася і зустрілася зі мною поглядом. Духам не потрібно дихати, але, здається, я забув, як це робити: — хорошому другові.

Зуби самі собою стиснулися, пальці впилися в долоні. Її слова неприємно вкололи.

— Це єдина зачіпка, — розгублено усміхнулася вона, водячи пальцем по переніссі маски. Очі блукали: — Кажуть, що їй можна проговорити всі бажання, і вона їх виконає.

Зіниці Асі розширилися, коли вона подивилася на Кая-без-душі, груди здіймалися часто-часто, ніби дівчина нервувала. Вона облизала губи, звабливо розтуливши їх.

Різкий крик у залі зруйнував унікальність моменту — зі свого стільця схопилася мертвотно-бліда дівчина з незв’язним белькотінням. Зібравшись, вона сказала, ніби чашка раптом підлетіла і з усієї сили вдарилася об підлогу. Мовляв, сама дівчина її не чіпала. Вона майже кидалася на офіціантів, запевняючи, що не обманює, і їм варто терміново викликати екзорцистів.

— Це був дух! — волала вона.

Не бреше.

Працівники кав’ярні з професійною швидкістю все прибрали, запевнили відвідувачів, що це був нещасний випадок, і вивели відвідувачку із залу.

Я хотів ще одну чашку штовхнути, але докірливий погляд Асі осадив мій запал.

— То на чому ми зупинилися? — пробурмотіла дівчина, коли Кай-без-душі накрив її руки своїми й оксамитово прошепотів відповідь.