Витримати цей вечір

"Це він! Це він! ЦЕ ВІН!!!" - кидалася Лєра з одного кутка кімнати до іншого, її трясло - Ні, ні, я не можу. Я не можу вийти туди. Я не зможу там перебувати. Я не витримаю! Що мені робити?!!"

Вона була вражена, злякана. Вона була шокована і ніяк не могла взяти себе до рук.

Підійшла до овального дзеркала, що висіло на стіні, оперлася руками по обидва боки, подивилася собі в очі.

- Все давно у минулому. Мої почуття у минулому. Я зараз вийду туди. Протримаюся одного вечора. І все закінчиться, - твердо проговорила, запевняючи себе. – Він вже давно все забув. У нього он, дівчина є. Йому немає до мене ніякого діла.

У Лєрину кімнату зайшла Аня, ведучи за собою високого молодого чоловіка.

- Лєра, ходімо, всі вже сіли за стіл. Ось і мій Олежка приїхав! – з гордістю глянула на чоловіка. - Познайомтеся, Олег, це моя давня подруга Лєра. Лера, це той самий мій чоловік!

Обмінювалися привітаннями. Олег запитав, як вона доїхала, чи добре їй у них.

"Дбайливий та відповідальний." - з усмішкою подумала Лєра. Цієї миті він перестав для неї існувати як мужчина. Він міг бути доброю людиною, другом, братом для неї, але не мужчиною. Така реакція Лєри була на хлопців та чоловіків її подруг. Вона не робила це спеціально, просто всередині щось клацало, і все.

Знайомство з Аніним чоловіком, те, що він виявився такою приємною людиною, трохи відволікло Лєру. І коли вони разом виходили з дому, руки в неї так помітно вже не тряслися.

Лєра сіла поруч з Анею. З іншого боку іменинниці сидів її чоловік.

Рома сидів із протилежного боку, з іншого краю столу. Це добре. Якби він сидів навпроти неї або поруч, вона не змогла б зробити ні ковтка, та що там – склянку не втримала б у руках.

Звісно, ​​він змінився. Ті задатки, що проглядалисяу ньому тоді, зараз повністю оформилися. За столом сидів гордий, впевнений у собі мужчина. Відрізнявся від усіх аурою сильної, проникливої ​​людини. І красивий. Доглянутий. Густе волосся підкреслювала стильна стрижка. Чітко окреслені брови, тонкий ніс, гарні губи. І погляд, від якого серце спочатку завмирало, а потім падало кудись униз.

Лєра боялася дивитись на нього. Вона не знала, що він думає про неї. Що він думає про те, що вона взагалі тут. Чи встане раптом з-за столу і піде з презирством, як раніше?

Лєра щосили намагалася поводитися невимушено. "Все добре. Все добре." - вмовляла саму себе. Але тіло ледве слухалося її, і їй здавалося, що обличча її видає.

Вона б, мабуть, не витримала цієї напруги. Але гості вирішили задовольнити свою цікавість, доки вона сидить за столом. Вони їли і ставили їй запитання. Де живе, ким працює.

На питанні «ким працює», пожвавішав Льоша:

- То ти в нас медсестра? - І повернувся до Роми, - Ромео, так візьми Лєрку в свою клініку, нехай повертається додому, а то заїхала хто зна куди.

Лєра втиснулася в стілець, на якому сиділа. З силою перемогла бажання замружитися, хоч би так сховатись від усіх.

Але у Роми не здригнувся жоден м'яз на обличчі.

- Якщо у нас виникнуть труднощі з персоналом, то звернуся саме до тебе, – була безпристрасна відповідь.

Ніхто не загострив на цьому уваги. Запитання помчали далі.

- Лєра, ну ти гарна дівка, що ж незаміжня ще? - примружившись, запитав Саша Повний.

Нове випробування для Лєри. Занадто особисте було питання, надто близько відповідь була біля Роми.

Але вона не ображалася. Сашко і в школі був прямим, але простакуватим. Тим більше, що люди в селі інакше відчувають межі. Та й однокласники ж, не сторонні.

І все-таки, Лєра болісно обмірковувала відповідь. Вона не любила брехати, тому треба було відповісти щось максимально наближене до правди.

- Нууу, я ще не зустріла своєї людини, - сказала обережно.

Сашко хмикнув:

- Це якої такої "своєї"? Або подобається, або не подобається - все просто й зрозуміло!

- І що, ніхто навіть не сподобався за всі ці роки? - Приєдналася до розмови Настя.

Лері здалося, що питання було з каверзою.

То вона натякала на їхнє минуле з Ромою? Вона, звісно, ​​була злопам'ятною, але щоб досі тримати на неї образу.. Тим більше, навіть коли Рома з Лєрою вже не зустрічалися, він все одно не звернув увагу на Настю, хоча знав, що вона до нього не байдужа.

Попри все, Лєра не хотіла зраджувати собі, й вирішила відповісти щиро.

- Звичайно, були ті, хто подобався. Але так от, щоб душа в душу, щоб один без одного не могли, такого не було. А я не хочу інакше.

- Так, таке буває тільки раз у житті, - у голосі Насті чулася іронія, вона багатозначно подивилася на Рому.

- Ось змія! Анітрохи не змінилася! - Прошепотіла Аня на вухо Лєри, і звертаючись до Насті, заговорила солодким голосом: - Ну ти, я бачу, знайшла свій «раз у житті», та тільки втримати не змогла. Чи він сам утік?

Настя не відповіла.