Глава 1

ВТІКАЧКА З СУТІНКОВОГО СВІТУ

КНИГА 5. ПЕРЕРОДЖЕНА

АНОТАЦІЯ

Чи може вампір знову стати людиною? Я б багато за це віддала! Тим більше коли від цього залежить, чи зможу я бути з коханим чоловіком. Адже зараз я нечисть, а він має винищувати таких, як я.

А тут ще мій колишній плекає підступні плани щодо захоплення світу і мріє мене повернути. Все може скінчитися погано, якщо ми нічого не вдіємо.

Ох, і як з усім цим розібратися?!

Завершальна книга циклу «Втікачка з Сутінкового світу».

ГЛАВА 1

Марення про Еннія геть-чисто відбило в мене бажання спати. Щоб упорядкувати думки, я вирішила трохи погуляти узбережжям, перш ніж повертатися в ліжко до мого Воїна. Не хотілося розбудити його ненароком тим, що крутитимуся в марних спробах заснути. Та і ніч була просто казкова: тиха та ясна. Лише легкий вітерець проносився по водній поверхні, змушуючи хвилі плавно перетікати одна в одну.

Я йшла узбережжям, милуючись тим, як гарно місячна доріжка окреслюється вздовж морської поверхні. Хотілося, щоб ця мить застигла до нескінченності. Вигляд нічного моря заспокоював і умиротворював.

– Крихітко, я вражений твоєю витривалістю! – почувся за спиною знайомий глузливий голос.

Я обернулася. На обличчя сама собою наповзла радісна посмішка при вигляді Асдуса. Рудий стояв за кілька кроків від мене, дивлячись з якимось лукавим виразом. І тут тільки до мене дійшов сенс його фрази. Вражена неприємною здогадкою, я примружилася.

– До чого тут моя витривалість?

– Ну, після такої бурхливої ​​ночі ти ще на ногах стоїш. Мало того, на прогулянку вийшла. Чи твій Воїн не може задовольнити твої апетити? Так я завжди готовий допомогти!

– Асдусе! – від обурення я навіть не відразу знайшла що сказати. – Ти що за нами підглядав?!

– Крихітко, Асдусціас Дарнадар воліє бути учасником, а не спостерігачем, – почулася насмішкувата відповідь.

А моя уява миттю намалювала зовсім непристойну картину, як у тому, що сьогодні відбувалося, брав би участь демон. Я з обуренням приборкала збочену уяву. Не хочу таке навіть уявляти!

– Ну і соромітник ти, Асдусе! – процідила я.

– Та не переймайся ти так! Я лише у віконце зазирнув. Одразу зрозумів, що до чого, і більше не дивився. Чесно-чесно!

Він притиснув руку до серця на знак своєї щирості. Але чомусь я цьому гаду анітрохи не повірила. Он як очища лукаво блимають!

– Чому ти взагалі у наше вікно зазирав?! – прошипіла я, намагаючись позбутися збентеження.

– Ну, я ж обіцяв приглядати за тобою, – незворушно озвався демон, сідаючи на березі та жестом запрошуючи до нього приєднатися.

Я неохоче сіла, тільки відсунулася подалі й засопіла. Цікаво, як багато він побачив? Який же сором!

– Та не сердься ти, – примирливо сказав Асдус, бачачи, що я похмуро чекаю на його пояснення. – Я і справді лише хотів переконатися, що з тобою все гаразд. Тож селитися в тій дірі, що знайшов для мене твій Воїн, не став. Дочекався слушної нагоди і відшукав тебе по маячку. Зрозумів, що нічого поганого не сталося. А потім знайшов собі новий притулок неподалік.

– Де це? – не зрозуміла я. – Начебто тут поблизу заїжджих дворів немає.

– Проте є самотні вдовиці, які дуже скучили за чоловічою увагою, – самовдоволено заявив демон.

– Ну ти і бабій!

Я похитала головою і в черговий раз пожаліла Кріспіну. Ось же щастя їй дісталося!

– Скоріше, шанувальник жіночої краси, – усміхнувся Асдус. – Хоча моя вдовиця не така вже й красуня. Але на безриб’ї, як-то кажуть…

– Гаразд, не хочу про це більше слухати! – вигукнула я, перш ніж рудий почав розповідати у всіх подробицях, як залицявся до чергової пасії. – Краще скажи, чого ти таки у наше вікно зазирав.

– Лише через щире хвилювання за мою дівчинку, – демон всім своїм виглядом зобразив, наскільки його наміри були чисті та безневинні. – Маячок раптом почав випромінювати якісь дивні коливання енергії. Ось я про всяк випадок і вирішив перевірити, що там у вас відбувається.

Хай йому грець! У мене запалали щоки. Тепер уже наявність маячка не радувала. Це що Асдус відразу знатиме, коли ми з Діором… Навіть думати про таке ніяково!

– Та не хвилюйся ти, крихітко, – промовив демон, ніби вгадавши, про що я думаю. – Найімовірніше, що маячок занепокоївся через те, що ти вперше… хм…

– Та зрозуміла я! – прошипіла я, ще сильніше заливаючись фарбою. – Облишмо вже цю тему.

– Шкода! Ми як раз до найцікавішого підійшли, – продовжував знущатися рудий гад. – Та не бентежся ти, адже це цілком звичайна річ. До того ж у вас з Воїном все до того і йшло. Такими поглядами обмінювалися в дорозі, що мені часом хотілося звалити кудись, аби вас наодинці залишити.

– Асдусе!

– Ні, ну хіба я брешу? – не вгамовувався він. – Як він хоч у ліжку?

– Я не буду з тобою це обговорювати! – обурено вигукнула я. – І взагалі досить про це!