10

А що потрібно чоловікові для щастя? Мабуть кожному своє. Хтось тішиться сімейним затишком, звареним борщем і пляшечкою пива після тяжкого робочого дня, хтось шукає драми, і щоб пір’я летіло в різні боки, кохана роздряпувала спину, а дітей можна відкласти на потім, хтось не може стерпіти одноманітності, шукає нових вражень та відчуттів.

Що потрібно Глібові? Що притягало до холодної дівчини з очима кольору світанку? Відповіді не шукав, плив за відчуттями, за бажаннями, а вони були простими та приземленими – обійняти, поцілувати, до себе притулити. І напевно, якби усе було так просто, як з іншими, коли вистачало один-два рази втішитися та й забути, уже шукав би іншої пригоди, але Аврора не поспішала віддаватися на поталу звабі, не шукала його обіймів, не пропонувала того, чого хотілося. Тому міг з упевненістю сказати, що цим і взяла. Знайшов те, від чого закипала кров.

         Для неї він хотів стати романтиком, розтопити кригу в очах, отримати  скупі крихти тепла і прихильності, про щось більше не йшлося. Аврора голови не втрачала, слова на неї не діяли, як чіплялися на вуха – так і падали.

         Він забрав її з порому, затамовано чекав спротиву, але, видно, присікування сп’янілих колег  напружувало ще більше, аніж його зізнання. Навіть коли попросив вдягнути якісь штани, кросівки та кофтину, вона не запротестувала, тільки поцікавилася для чого.

- Маю сюрприз для тебе? – таємничо примружив одне око.

- А може досить на сьогодні? – сипала дотепністю, насупивши тонкі брови.

- Цей тобі сподобається, - запевнив Гліб.

І страшно помилився. Перший його прокол, який Аврора не оцінила і не зрозуміла. Оригінальність ідеї виявилася несумісною зі страхами дівчини. Як з’ясувалося, вона може чогось боятися. Ще дорогою до Кам’янця загорівся ідеєю влаштувати незвичайну пригоду, зашкварний романтік, тільки для них двох. Один знайомий якось обмовився, що спробував з дружиною прогулянку на повітряній кулі, а Кам’янець-Подільський просто Мекка для подібних вилазок. Найкраще це робити зранку, або надвечір, що вдається рідше, однак Глібові пощастило. На його запит в Центр Повітроплавання прийшла відповідь, що погодні умови сприяють, тому близько шостої вечора їх чекають за містом. Співробітники компанії  Leofly мали налагоджений алгоритм роботи, тільки кревні викладай і отримаєш що завгодно, хоч зірку з неба.

Дорогою до пригоди Гліб не забув нагодувати Аврору, напоїти смачною кавою, вони практично не розмовляли, лиш перекидалися необхідним мінімумом, немов прожили разом не один десяток років, а це чергова приключка в їхньому розпланованому дозвіллі. Та й просто спостерігати за нею було цікаво. Він виявив, що їй до вподоби м'ясо – не давилася перед ним салатиком, вдаючи принцесу, якій для існування досить макової росинки. Вона любила смачну каву, обов’язково з молоком та цукром, їла білий хліб, і замовила десерт. А в автівці, заколисана втомою і тихою музикою з магнітоли, заснула.

Потривожити її сон здавалося злочином, невиправданим блюзнірством, адже був певен, що цієї ночі точно не спала через нього. В передчутті незбагненного, нового, захопливого – Гліб розгубився серед океану емоції. Прибувши на точку старту, не смів будити Аврору, флегматично спостерігав за метушнею трьох молодих чоловіків, котрі ставили величаву, барвисту кулю на «ноги». Посеред поля, з західного боку міста, трохи віддаль від траси, шуміли велетенські пропанові пальники, що наповнювали брезент теплим повітрям, здіймаючи кулю догори.

Гліб поглянув на Аврору, очікував побачити мирний лик бажаної жінки, але зустрів насторожений погляд сірих очей.

- Що це? – вона сполохано зиркнула поперед себе.

- Повітряна куля.

- Чому ми тут?

- Полетимо.

Вперше побачив розгубленість на її личку, навіть страх майнув, а чи здалось.

- Я не полечу, - вперто буркнула вона.

- Чому? Боїшся? Не варто. Там досвідченні пілоти. Йдемо, - він вийшов з авто, однак Аврора не поспішала покидати салон.

Наполягати не став, замислюючись над обставинами, в які загнав їх обох. Вона боялася. Сумніву не було. Проте переграти усе назад не вийде. Куля майже в повітрі. Він домовився, що один з працівників піджене авто до вказаного місця, куди приземлиться повітряний апарат, в на вечір у нього запланований ресторан, музика, розкішна вечеря з продовженням. Принаймні, Гліб на це сподівався.

Він підійшов до чоловіків, усім потис руки, познайомився і уточнив деталі. Доводилося викрикувати слова, адже через гул пальників складалося враження, що вони знаходяться на злітній смузі, а повз безперервно шнурують Боїнги.

Їхнього пілота звали Руслан – молодий, підтягнутий чоловік, приблизно за тридцять, з обвітреним обличчя та широкою, привітною посмішкою. Любив сипати сороміцькими жартиками між дотошним інструктажем та порівнював свій апарат з дружиною Марією, котра така ж норовлива й мінлива, як повітряні потоки, якими вони збираються поплавати.

Своє авто Гліб доручив шустрому хлопчині, що був у Руслана на підхваті. Звали спритного юнака Денисом, і його погляд постійно зупинявся на тойоті, облюбовуючи усі вигини сріблястої красуні.

Коли величезна червона куля рівно здійнялася над ними, Руслан дав добро на старт. Гліб поглянув на авто, а Аврора навіть не вийшла. В грудях, черв’ячок сумнівів яро борознив крізь проблиски надії, яким не судилося збутися. Романтіку не вийшло, чорт забирай.