9

Вітер має одну особливість – раптово з’являється, раптово зникає. Овіє теплом або холодом, збурить води, познімає дахи, повикорчовує дерева і розхитає душу. Ось і зараз мазнув теплом по шкірі, подарував усмішку й зник, наче не було. Не любив вітер привертати зайвої уваги, ходив околясами, поглядав, зникав, з’являвся, либонь, дуже тішився собою, тому що упіймав жадану звабу.

Вона стояла біля поручнів, повернута спиною до всього світу. А він галасував сміхом, захватом, веселощами офісного планктону, балконних честолюбців, котрі притягли на палубу ящик пива, увімкнули музику, перетворивши прогулянку на гамірне паті.

Аврора не любила пиво – гірке і несмачне. Не розуміла його смаку, як і захоплення цим напоєм усіх знайомих. Стояла осторонь, відчувала на собі погляд карих очей, одначе повернутися і поринути до їхніх глибин не збиралася. Він сплутав її з черговою забавкою.

- Ти бачила його? – поряд забринів захоплений голос Лесі.

Аврора відірвалася від споглядання магнетичних вод Смотрича і поглянула на колегу. Та зверталася до Мар’яни, і дивилася поперед себе, по-хижацьки усміхаючись. Кому була призначена та усмішка миттю здогадалася, але перевіряти не стала, річка виглядала симпатичніше, безкрайні рівнини, що межували з крутими обривами – захоплювали дух, тільки насолодитися видовищем сповна не виходило. Думки так чи інакше крутилися довкола чоловіка, який чогось від неї хотів.

- Бачила. Гадаєш, він тут працює? – відповіла Мар’яна.

- Мабуть. Капітан сказав, що скоро буде зупинка, ми зможемо покупатися. Добре, що я додумалася взяти купальника, - запально вистрілювала словами Леся, яка комплексами однозначно не страждала.

Аврора знову позаздрила її сміливості та наполегливості. Варто повчитися, або ж взяти на замітку.

- А я забула, - безнадійно зітхнула Мар’яна.

Аврора осміхнулася. Бідній дівчини допомогти не могла, бо й сама не взяла купальник. Не забула, просто не збиралася світити перед колегами тим, що не для них.

Пива, до речі, їй ніхто не пропонував, усі знали про нелюбов до цього напою, хоча сама компанія, під акомпанемент палючого сонця, недосипу та алкогольних випарів, добряче розійшлася. Десь узялася музика, а через деякий час вони зупинилися посеред річки, на палубу підійшов кермувальник судна, посріблений сивиною чолов’яга, який представився Михайлом, і почав пояснювати сп’янілій компанії, де можна купатися і куди запливати зась. Музика стихла, добродія нібито усі уважно слухали, смиренно кивали головами, навіть Аврора повернулася, мовчки спостерігаючи за збудженим людом. Коли Михайло роздав останні вказівки, окинув суворим оком сп’янілу  компанію, наче сумнівався у правильності свого рішення. Певно, прикидав усі за та проти, адже потопельників на його совісті ще не було, але сьогодні цілком можуть з’явитися. Приречено зітхнувши, він підійшов до задньої частини палуби, зовсім недалечко від Аврори, відчепив клямку у поручнях, і став показувати пасажирам на куцу драбинку, що спускалася від воду. Нею потрібно спускатися та підійматися. Інструктаж Аврора оцінила, на вищому рівні, певно, лиш беззубий малюк не зрозуміє, як потрібно себе поводити.

На її подив, колеги не одразу кинулися підкорювати глибини Смотрича, довго сумнівалися, підколювали один одного, очікуючи на сміливця, що першим кинеться у річку. Зрештою найсміливішим виявився Богдан, хвацький інженер під сорок, відповідальний в їхній фірмі за збут промислової техніки. За ним, неквапом, трохи лякливо, подалася Альонка, у якої знайшовся суцільний чорний купальник, а потім долучилася інша частина сильної статі.

- Він дивиться? – хихотіла Леся, звертаючись до подружки.

- Так, - прошепотіла та.

Аврора мимоволі пустила погляд праворуч, на ніс судна, помічаючи за метрів десять від себе Гліба. Він справді дивився в їхній бік, точніше на неї. Миттю відвела погляд на дівчат, і вкотре подивувалася безшабашності Лесі. Вона влаштувала еротичне шоу. Для кого воно призначалося, здогадатися не складно, проте на дівчину витріщилися ще половина колег, які не позалазили до води, і навіть Михайло, безглуздо округлив очі. Аврора ж присоромлено опустила вічі долу, розглядаючи пощерблені дошки палуби. Ну, чому їй завжди соромно за когось?

Леся красувалася перед публікою тонким, білим тілом, на яке звабливо напнулося червоне бікіні з вибитим чорним павучком на лівій груді та трусиках. Віддала, скинуті шорти та футболку Мар’яні, і під захоплені погляди чоловіків попрямувала до драбинки. Спуск до води нагадував кадр із фільму «Мулен Руж», лиш не вистачало стразів, пір’я і відповідної музики.

Аврора глузливо осміхнулася: чи оцінив виставу Гліб? Вродливиця ж так старалася!

- Мар’яно, а ти?! – гукнув дівчину Толя.

- Купальника забула.

- Бери мою футболку, буде замість нього.

Чоловік хутко стягнув одежину й передав колезі. Дівчина розплилася у вдячній посмішці, аж підстрибнула від захвату, вхопила надану вдяганку та побігла на корму перевдягатися. Лахи подружки без докорів сумління кинула на палубу, викликаючи у Аврори приступ веселощів. Дівчата такі дівчата.

- Авроро, хоч покупайся, - з нотками докору в голосі звернувся до неї Толя, знімаючи шорти.

- А я теж купальник забула.

- Візьми мою футболку, - хутко нагодився Олег.

Аврора насупилася, невдоволено споглядаючи кремезного, навіть повненького колегу, якому колись ясно дала зрозуміти, що між ними нічого не буде. Поки барилася з відповіддю, він стягнув одежину, а дівчина прикинула, що зможе нею прикрити. Вони ж одного зросту, а на ній стрінги, футболка прикриє тільки допустимий мінімум. Та й купатися не дуже хотілося.