2

Хто проходив випробування маршруткою влітку, той знає, що, зазвичай, виходиш з салону цього крутезного виду громадського транспорту пожмаканим, немов туалетний папір після використання. Смердиш потом, чиясь дитина обов’язково виллє на тебе сік або газовану воду, а сусід на підпитку цілу ніч співатиме «Что тебе снится крейсер Аврора…», бо випадково почув твоє ім’я у слухавці телефону. Прибити Ангеліну хотілося буквально за все: за цю авантюру з весіллям, за надто голосні емоції в слухавці, за довбаний ескорт, тому що вона відмовлялася йти без неї на ту гостину.

 Аврора вискочила з маршрутки, на хвильку зупинилася, прикриваючи очі, щоб вдихнути спекотного столичного повітря. Майже пів року тут не була, усе якось Ангеліна до неї заїжджала дорогою в село, аж тут вирвалася можливість відвідати славне місто. Вона не дуже його любила, надто галасливе й метушливе, втомлююче, а от Рівне саме те. Не дуже велике, проте цікаве. Принаймні, їй так здавалося.

- Ровер!

Знайомий крик відірвав її від поглинання метушливих флюїдів гамірного міста, тому що це прізвисько могла вигукнути тільки одна людина, якій вона дозволила так себе називати. А за мить її огорнули солодкі пахощі парфумів подруги і стисли міцні обійми. Вони не бачилися майже місяць, хоча зідзвонювалися ледь не щодня. Ангеліна була її єдиною подругою, та навіть їй вона не довірила свою найболючішу таємницю.

Аврора відповіла не менш запальною взаємністю, бо справді скучила. Наговоряться досхочу, тим паче, з цією балакухою вічно є про що. Одні родичі чого варті. Якби вона мала талант до письма, то вже б написала сагу про сімейні перипетії рідні подруги. Історію про Ореста, двоюрідного брата Ангеліни, вона слухала з відкритим ротом, бо там конкретний зальот. І якби була на місці Олі, то нізащо не пробачила б. Зрештою, вона так і зробила.

- Як доїхала?

Ангеліна нарешті відліпилася від неї, бризкаючи краплями веселощів з лукавого карого погляду. Прізвисько «Ровер» вона їй дала через надмірну худорбу, яка супроводжувала усе студентське життя і через кляте ім’я, яким нагородили вічно п’яні й молоді батьки.

- Нормально, - скривилася гостя, виставивши праву руку дашком над чолом. Сонце надто сліпило очі, але чомусь волосся подруги відсвічувало рожевим лиском, і це не були глюки, спровоковані спекою. – Ти волосся пофарбувала?

- Так!

Весела дзиґа крутнулася на місці, привертаючи увагу пасажирів, що покидали маршрутку. Тоненька й ладна, виплекана батьками і загальним обожнюванням, на неї не можливо було дивитися без усмішки. Так само, як і відмовити в авантюрі з ескортом. Без Аврори вона відмовлялася йти на весілля, а тій не хотілося бути свинею, тому що за п’ять років навчання вони стали більше, аніж подругами.

- Тобі личить. Дуже гарно.

- І мені подобається! – наче з під землі, до них підскочив Стас, хлопець Ангеліни, який вихопив з рук Аврори маленьку червону валізку та цмокнув у щоку. – Привіт, Ровер. Втомилася?

- Я всю поїздку слухала серенади на вухо, мені співали про крейсер, бо хтось надто галасує в слухавку, - з невдоволеним притиском мовила Аврора, поглядаючи спідлоба на подругу.

- Ой, вибач. Я хвилювалася, чи ти сіла, чи все добре. Їдемо, я загладжу провину смачним супчиком з фрикадельками і тортиком. Твій улюблений. Снікерс.

- Хто суп готував? – вдала переляк Аврора, бо кулінарка з Ангеліна така собі.

- Ясно, що я, - осміхнувся Стас, і поволочив валізу вперед, відсвічуючи дівчатам чорним чубом та ладезною фігурою.

Подруги переглянулися і пирхнули, поспішаючи за ним. В студентські роки постійно готувала Аврора, подруга лиш постачала продукти. Ангеліна не те, щоб не вміла, вона пробувала, проте кожного разу виходило щось неїстівне. Тому цю повинність перебрала на себе Аврора, залишаючи за дзиґою чистий посуд.

І навіть живучи зі Стасом, Ангеліна примудрилася спхнути цю повинність на нього, зрідка балуючи смаженою картоплею. Це була єдина страва, яку їй вдавалося приготувати смачно.

Вони покинули гамірний автовокзал із задушливим запахом перегару, поту та плавленого асфальту, і сіли в салон Стасової хонди. Подарунок батьків-бізнесменів, який вручили синові після відмінного закінчення КПІ. Дали йому роботу у своїй консалтинговій фірмі, і відпустили на широкий життєвий шлях. На квартиру та забаганки, будь добрий, заробляй сам. Стас і заробляв. Ангеліна також не відставала, влаштувавшись одразу після закінчення Інституту реклами до якось глянцю, де розробляла обкладинки для журналів. Робота їй подобалася, зарплатня поки що влаштовувала, оскільки спочатку варто набратися досвіду, а вже потім крутити носом.

Авто швидко понесло їх на орендовану квартиру молодої й амбітної пари. Аврора зручно примостилася ззаду, прикрила очі, слухаючи щебетання Ангеліни. Вона розказувала про бабусю, яка змусила її сапати картоплю, потім доїти корову, а в неї ж манікюр – нігті довгі, корові боляче… Одним словом, усе закінчилося вибитим відром і наганяєм від старої Козачихи. Аврора вже стільки наслухалася про ту бабцю, що дуже часто ловила себе на бажанні познайомитися з нею. Її бабуся зовсім інша. Тиха та спокійна. Слова зайвого не мовить, ніколи не перечить, зате вміє бути справжньою скелею, на яку можна впевнено обпертися під гнітом несправедливої долі.

За пів години Стас домчав їх до Солом’янського району, де привітно зустрічала орендована квартира молодої пари, але скласти компанію дівчатам не зміг, - незважаючи на суботу, погнався на роботу, оскільки у них велике замовлення на аудит якогось підприємства. Позакидав речі Аврори на п’ятий поверх, цмокнув свою ненаглядну в губи, її в щоку, та й щез до вечора.