1

Під задертою світлою футболкою, чудернадцькими вихилясами, в яких не одразу вгадувалися українські літери, красномовно тягнувся напис. Шкіра з правого боку, від грудей до самої «тещиної стежки», була усіяна дрібним візерунком, який сповіщав, що їхній власник не збирається схаменутися та віддаватися у владу одній жінці. Бо їх на світі багато, а чоловічої статі нині катастрофічно бракувало, тому один конкретний представник вирішив, що повинен ощасливити усіх нещасних, кому не дісталося славнозвісної чоловічої ласки.

- Ві-тер в кро-ві, - прочитала по складах Ангеліна, пильно роздивляючись тату на боці двоюрідного брата. – А баба бачила?

- Ще ні, - зашкірився той.

- То не показуй, бо вона тобі його нождачкою здере.

- Хай спочатку дожене, - зухвало зауважив він.

- Ха-ха, дуже смішно. Вона й бігати не буде, сам на покаяння прийдеш. Ореста оженила, і тебе пристроїть.

- Орест залетів. Треба головою думати, а не тим, що нижче.

- Ну, хто б казав.

Ангеліна сплеснула руками, і сапа, яку притримувала ліктем, впала на пухку землю поміж картоплю. Вона нахилилася, щоб підняти знаряддя праці, кривлячись болю у спині, який одразу прострелив поперек. Боже, ще ж тільки половина, а у неї вже усі кінцівки стогнуть від натуги, - це вам не спортзал, а бабусина картопля.

- Тобто?! – обурився Гліб, опускаючи футболку. – Я люблю жінок, але не втрачаю від них голову. Вони просять – я даю.

- Ой, ой! Отак і всі просять? Глібе, котусику, а ну встав нам свого цюцюрчика, бо ще такого не мали, - глузувала по-чорному Ангеліна, злісно заганяючи сапу в ґрунт.

Жіноча солідарність підняла роги, настовбурчилася, готова довбанути одного зарозумілого індивіда, який вважав, що його прутень кращий від інших.

- Вони не просять, бо самі не знають, чого хочуть…

- А ти знаєш?

Роздратовано перебила вона брата, з яким сапала довбану бульбу. З року в рік одне й те саме. Ангеліна навіть в Київ вибралася, щоб втекти від цієї пекельної муки, Гліб в Рівне, але все одно ця повинність висіла над ними Дамоклевим мечем. Один вихід – негайно йти заміж, народжувати дітей, і тоді бабуся змилується. В Ореста і Артема такий варіант пройшов, тому потрібно втілювати план в життя. Підходящий кандидат на роль чоловіка і батька дітей вже є, лишилося переконати його, що кращої від неї годі шукати. Бо це справді так.

- Звісно знаю. Це читається в очах.

- Та ти що? Слухай, Дон Жуан місцевого розливу, ану доведи свою неперевершеність. Зіграй закоханого хлопця перед одіозною публікою.

- Нащо? – здивовано покліпав на сестру Гліб, чухаючи скроню під барвистою банданою.

- Та тут весіллячко у однієї моєї подруги з іспанцем намітилося, вона запросила мене та ще одну нашу подругу, але обов’язково з другими половинками, заскок такий, вона он іспанця знайшла. Хоче похизуватися. Ми ж тільки задрипаних українців маємо.

- А  чого це задрипаних?! – наїжачився Гліб, звів брови-стріли в одну лінію, а тоді звеселів. – Ти що, свого столичного мажора боїшся  показувати, щоб не вкрали?

- Ну, ти точно засранець. Нащо ти мені!  Я для подруги, - скипіла вона, згадуючи свого милого Стаса.

Гліб вирівнявся, почухав потилицю, вдивляючись в край ниви, яка здавалася безкінечною. Він був у Києві, гостював у брата, коли пролунав дзвінок від бабусі, яка, наказовим тоном, покерувала забрати Ангеліну й приїхати на допомогу старій безпомічній жінці, тому що зимою вони вивозитимуть усю ту бульбу з погреба на свої поверхи, аби не загнутися з голодухи. Щодо Ангеліни він сумнівався, та не відкине копитця, про неї батьки подбають, а от він справді їде до старої Козачихи по все.

- О-о-о-о, то ви як в тому анекдоті, маєте страшну подружку, щоб на її фоні здаватися привабливішими, - зневажливо бренькнув він і взявся з подвоєною силою гнати свій рядок.

- Сам ти страшний! Запам’ятай! Немає негарних дівчат, є просто недоглянуті, але Аврора до них не належить. Вона чоловіків наскрізь бачить, тому на абищо не кидається.

- Як її звати? Аврора! Бляха-муха, що курили її батьки? – реготнув Гліб. – А я думав, що нас з Орестом мама незвично назвала. І на тобі – Аврора! Что тебе снится крейсер Аврора….

Почав виспівувати він, обриваючи слова, оскільки сміх душив груди.

- Ну, ясно, що не кубинські сигари, - і собі засміялася Ангеліна.

Вона поспішила за братом, щоб хутенько наздогнати, та обумовити усі  тонкощі цієї делікатної справи.

- Значить точно страшна, - не вгамовувався Гліб, далі бурмочучи під ніс слова відомої пісні.

- Вже здувся, а ще навіть не бачив її. Один вечір не можеш приділити дівчині.

- А ти не боїшся, що я зваблю її?

- Вона на тебе не поведеться.

- Бо на абищо не кидається?

- Саме так. Вона серйозна ділова жінка, яка будує успішну кар’єру, їй розпилятися ніколи, але Маринка вирішила ткнути нас носом у свого іспанця, а ми, знаєш, нічим не гірші.

- Жіноча дружба у всій своїй неперевершеності, - Гліб глузливо закотив очі, ще затятіше спилюючи сапою бур’яни. Йому не дуже подобалася ідея Ангеліни, проте нічого такого в ній, зрештою, не було. Просто супроводити дівчину на гостину, вдаючи прихильність. Це для нього не складно, але як дівчина на таке погодилася? Мабуть, зовсім у безвихідному становищі опинилася, якщо не знайшла знайомого, який би допоміг з цим ділом. – Мені в принципі не складно, але як твоя Аврора погодилася на таку авантюру?