8. Невезучий вбивця

Світло перед моїми очима вже от-от мало згаснути, коли я все ж згадала про свої магічні сили. І за мить мотузка луснула, звільнивши мою шию, і я, кашляючи та хапаючи ротом повітря,  обернулася назад, щоб побачити, нарешті, нападника. Хаотичний потік енергії, котрий я через власну паніку не змогла добре сконцентрувати, відкинув його назад,  та так, що він ударився головою об важкий дерев'яний комод і сповз біля того ж комоду на підлогу. Лежав там без руху, але я боялася до нього підійти - ану ж,  насправді він лише вдає непритомного, і варто мені наблизиться - накинеться знову.

Треба було бігти кликати слуг, охорону, пана Беркута - кого завгодно... але, по-перше, я побоювалася, що поки десь ходитиму, вбивця безслідно зникне, як і та рудоволоса служниця, а я ж навіть не бачила його обличчя, бо він був, як і всі на карнавалі, у масці. А по-друге, мені було вкрай важливо дізнатися, хто саме хоче мене вбити. Я не сумнівалася, що цей чоловік із петлею - то всього лиш найманець, а насправді  зла мені бажає зовсім інша людина. Можливо, вона займає занадто високе становище в суспільстві, щоб люди, котрі проводитимуть розслідування, змогли звинуватити її у замасі на моє життя. Проте я сама обов'язково докопаюся до того, ким був замовник. І помщуся!

Я голосно сказала, набравши якомога загрозливішого вигляду та пригадуючи, як у таких ситуаціях поводилися герої різних оповідок:

 - Тільки без зайвих рухів! Ти ж бачив - я жартувати не люблю! Кажи негайно, хто тебе послав!

Чоловік у чорному одязі, що розпластався на килимі, ніяк не зреагував, навіть не ворухнувся. Можливо, він помер? Ото буде халепа!

Я з острахом наблизилася до нього, присіла і приклала долоню до шиї, звично відшукуючи пульс. Серце билося, та, здається, зловмисник був непритомним.

Так само обережно, тримаючи правою рукою важкий свячник, котрим у разі виникнення непередбачуваних обставин збиралася вдарити нападника по голові, лівицею я стягла з нього маску. І здивувалася - переді мною був не якийсь страшний зарізяка, якого я очікувала побачити. Зовсім ні - під маскою виявилося обличчя зовсім молодого хлопця, майже підлітка, якому від сили було років шістнадцять. Хоча вік - то таке, мені доводилося бачити у своєму житті  і юних та привабливих дівчат, котрі насправді виявлялися небезпечнішими від  будь-якого бандита.  Так що я особливо розслаблятися не стала.

Підібравши з підлоги рештки мотузки, швидко зв'язала зловмиснику руки ( хотіла завести їх за спину, але побоялася його перевертати - раптом прийде до тями й накинеться на мене). Тому обмежилася тим, що з'єднала зап'ястя міцним вузлом, ще й наклала на нього спеціальне закляття, що робило неможливою будь-яку спробу самостійно звільнитися від цих пут.

На ноги мотузки вже не вистачило, тому я взяла пояс від однієї з своїх суконь та повторила процедуру. Тепер нападник був повністю знерухомлений, тож мій страх майже  минув. Я дістала з аптечки нюхальну сіль і тицьнула йому під носа.

Різкий запах привів вбивцю-невдаху до тями. Він чхнув, закрутив головою та розплющив очі. Спершу, видно,  він не міг зрозуміти, де знаходиться, бо здивовано крутив головою в різні боки, вираз обличчя мав розгублений і  нещасний. Та потім, видно, все згадав, різко підібрався, намагаючись підвестися. Та де там! Зачаровані вузли тримали міцно. Він підняв голову і подивився на мене знизу вгору, бо стояла прямо над ним, потираючи шию, котра все ще боліла.

 - Запитую ще раз - як тебе звуть і хто тебе послав? - грізно спитала я.

На обличчі хлопця промайнула іронічна посмішка. Напевно,  я виглядала трохи смішно, узявши на себе роль злого слідчого. Але ж мені було вкрай необхідно отримати відповідь на це запитання...

- Якщо не будеш говорити, я покличу королівського мага - пана Беркута. Він змусить тебе розповісти все, можеш не сумніватися! - вирішила я змінити тактику. - Втім, можемо домовитися по-хорошому...

Юнак ще посмикав руками, сподіваючись, що зможе вивільнитися від мотузки. Ага, нехай собі старається.

Проте я подумала, що от-от має нагодитися Вент - і зіпсує всі мої плани. Та й я не надто хотіла, аби йому стало відомо про черговий замах на моє життя. Тому доведеться все-таки швиденько покликати пана Деміана, нехай забирає цього зловмисника і сам з ним розбирається. Бо ж зі мною він вирішив гратися у мовчанку. А може, хлопець і справді. німий?

Раптом мені  прийшла в голову одна думка. Осяяння настало, коли я помітила, як погляд хлопця зупинився на глечику, що стояв на столі, і він мимохіть облизав губи.

 - Хочеш пити? - лагідно спитала я. - То на, тримай.

Я  налила у склянку води та  поставла поруч із ним. Він трохи посунувся, спершись на стіну, тоді незграбно зачепив зв'язаними руками склянку та підніс до рота. Половина води при цьому вилилася йому на груди, але кілька ковтків він усе-таки спромігся зробити.

От і добре, дорогенький. Тепер я зможу дещо про тебе дізнатися.

Склянка випала з його рук і покотилася по килиму. Я підняла її. Хлопчина недовірливо стежив за мною очима, він був схожий на тварину, що потрапила у капкан і  зачаїлася, сподіваючись, що зможе знайти спосіб вирватися на волю.

Я узяла склянку двома руками і відійшла до каміна - так, щоб убивця не бачив, що я роблю. А я вирішила спробувати зчитати інформацію про нього із склянки, з котрої він щойно пив. Якщо це зробити відразу після того, як людина скористалася якоюсь річчю, то можна побачити досить чіткі картини її минулого. Та дуже швидко спогади зникають, губляться у просторі і часі, тож  важливо було не втратити ані хвилини.

Я заплющила очі і притулила склянку до свого чола.

Картини приходили уривками, хаотично, як це буває уві сні. Я побачила великий будинок із слідами колишньої розкоші, та зараз зовсім старий і занедбаний. Їдальня, за великим столом усього четверо домочадців -  чоловік середнього віку, високий і дуже худий, він увесь час кашляє і виглядає хворим; значно молодша від нього жінка у занадто декольтованій сукні; двоє дітей-підлітків - хлопчик і дівчинка, приблизно одного віку, можливо, двійнята. Стара служниця накриває на стіл, їжа зовсім скромна - юшка, горохова каша, смажені гриби...