2

2

До танцюючого у небі білого дракона, навколо якого кружляв вітер, ніжно огортаючи його та любляче обіймаючи, підлетів чорний дракон, порушуючи цю ідилію двох закоханих.

Цвітана побачила цього блискучого, виблискуючого ідеальною чорнотою громіздкого чорного дракона, який дивував своїми широкими сильними крилами та міцністю, ідеальною тілобудовою, - і вже не могла відвести від нього свої очі, поглинаючи своїм поглядом кожен його рух.

Білий дракон вже забув про існування вітра, відволікся від нього, переключивши повністю свою увагу на цього красеня чорного дракона.

Вітер спробував знов взяти ініціативу у свої повітряні руки, але ні... Думки та погляд Цвітани займав лише він: цей чорний незнайомець.

Вітер образився та зник в безкінечних просторах простору.

- Летимо за мною, красуне! - покликав чорний дракон.

Він приземлився на схил, огорнутий золотою хвоєю, та став чекати білого дракона.

Коли білий дракон опустився на ґрунт поруч, чорний дракон перетворився на чорношкірого високого красеня зі широченими плечима, які прям кричали про його сильну спину.

Він чекав... Поки білий дракон не перетворився на гарнюсіньку дівчину.

- Привіт. Мене звуть Зорян. Ти така гарна. Звідки ти взялася? - запитав чорний дракон, який вже набув вигляду парубка.

- Я прийшла, мабуть, зі свого сну. Я не знаю, як я тут опинилась. Це моя казка: я її вигадала разом з вами, але я не розумію, як я в її потрапила. - відповіла Цвітана.

- Твоя казка? Я не вірю. Я тут давно вже існую. Але ти мені дуже подобаєшся. Давай вечеряти та лягати спати. Завтра продовжемо політ. - запропонував Зорян.

Він зробив щось схоже на паску для риби та опустив цю конструкцію в ріку, яка текла на схилі між золотих хвій.

В самому схилі маленьким струмочком пробивалася вода, очищуючись піском.

Зорян узяв великий лист, промив його та скрутив, набрав у нього води та простягнув цей зелений живий кухоль Цвітані:

- Хочеш пити? - поцікавився він.

- Так, дякую. - Цвітана узяла цю зелену ємність та із задоволенням випила все до останнього краплини.

- Ще?

- Так. Дякую. - і знов щ таким же самим бажанням опустошилася чаша чистої води зі струмочка.

- Там щось б'ється. Мабуть риба вже зловилася. - припустив Зорян та дістав свою констиукцію для риболовлі. - А ось і скоро буде вечеря з рибою. Треба зібрати трохи хмизу для вогнища та запашних трав для приправи.

- Я з тобою. запропонувала Цвітана.

- Ні, треба охороняти рибу, щоб оці птахи не вкрали її. - пояснив хлопець. - Ти можеш очистити рибу. Впораєшся з поставленою задачею?

- Так. Звісно. Тільки знайду якийсь шорсткий камінь. - відповіла дівчина.

Зорян пішов шукати потрібні предмети, а Зоряна почала чистити рибу, очищаючи її від луски.

Коли хлопець повернувся, вони розпалили вогнище. Яким чином? Зорян перетворився на дракона та випустив вогонь на хмиз. Встановили над вогнищем конструкцію для запікання риби.

Риба, на здивування Цвітани, була найсмачнішою в її житті.

Зорян та Цвітана прибрали за собой після вечері та лягли спати на хмиз разом з листям.

Хлопець міцно, але ніжно обійняв дівчину. І так в обіймах один одного вони швидко заснули.

Цвітану розбудив дотик до її шкіри обличчя.

Вона зрозуміла, що це таке.

Обережно піднявши руку Зоряна та опустивши її на листя на хмизі, вона акуратно піднялася та пішла за потоком вітру. 

Пройшовши на іншу сторону золотого схилу гори, Цвітана зупинилася, бо зупинився вітер в своєму шляху, кружляючи навколо дівчини.

А потім вітер перетворився на того самого красеня, як і в перший раз. 

Орест підійшов до Цвітани та ніжно їх поцілував. А потім обійняв. Спочатку легко, а потім притискаючись до дівчини всім тілом. 

Орест намагався відчути не тільки дотик до її шкіри, коли у вигляді вітра він торкався до дівчини, а щоб насолодитися повною палітрою відчуттів закоханих, розчинитися в коханій та подарувати їй набагато більше кохання від більш глибоких, пристрасних обіймів, ніж просто дотик вітру.

- Ні! Зупинись! Так не можна. Там, на тій стороні гори, на вншому схилі спить Зорян. Це некрасиво. - зупинила дії Ореста Цвітана. - Я так не можу. Це не гарно.

- Я тебе кохаю. - освідчився Орест.

- І я тебе кохаю. Але я кохаю і Зоряна. Того чорного дракона. Я кохаю вас обох. І не хочу нікого ображати. Я повернусь до Зоряна. - повідомила Цвітана.

- Отже, ти обрала його. Але чому? - замислився Орест, чекаючи на відповідь.

- Бо ми з ним не тільки літали. Ми разом приготували вечерю. Життя складається з буденності, яку закохані перетворюють один для одного на свято. У відносинах не повинні перекладатися обов'язки на когось одного, треба ділити обов'язки між всіма членами родини, розподіляти буденні справи. Кожен в родині може допомагати іншому, щоб полегшити йому життя. Я - не лише забавка, якою можна погратися, коли того захочуть. Я - особистість. Я хочу, щоб мене цінували, поважали та підтримували. А ще я хочу, щоб мені допомагали жити. Зорян - саме той, хто мене підтримає будь-якої митті.

Цвітана обернулася спиною до Ореста та пішла.

Але хлопець схопив дівчину за руку, різко зупиняючи її:

- Ні! Ти будеш моєю! - загорлав Орест.

Він знов перетворився на вітер та схопив у свої міцні обійми Цвітану, яка не змогла перетворитися на білого дракона через щільний повітряний тиск.

Але несподівано на них налетів чорний дракон та визволив дівчину з полону вітра.

А потім чорний дракон та вітер почали боротися.

Вітер затискав в невидимому полоні чорного дракона, не даючи йому змоги розправляти крила, а дракон лише відбивався від нього. Бо вогонь з його щелепи був безнадійним у боротьбі з повітрям.

Вітер підніс чорного дракона високо у небо, а потім стрімко опускав його вниз, немов падав великий камінь...

- Ні! - крикнула Цвітана, перетворюючись на білого дракона та намагаючись зловити Зоряна, який все також не міг розправити крила через утримування крил вітром, через що лише летів униз.