1

1

Цвітана повернулася додому виснажена.

Не просто втомлена. Сил вистачало ледве перевдягтися та скупатися, не то, щоб щось собі приготувати поїсти.

Молода жінка зняла верхній одяг, перевзулася, пішла мити руки.

А потім лягла на диван в тому одязі, в якому була на роботі, на покривало, яким загорнулася вільним краєм.

Цвітана була похмура.

Бо намічалося скорочення на заводі, на якому вона працювала інженером.

Три роки молодого спеціаліста вже минули, за час яких не можна було чіпати Цвітану, щоб звільнити її.

А тепер скоротять сорок відсотків персоналу. Де стільки взяти "непотрібних" спеціалістів?

Цвітана розуміла, що вона опиниться у списку на скорочення.

Молода жінка притиснула до себе свої ноги, склавшись у позу ембріона, та заснула, щоб забутися.

Хтось забувається алкоголем, але від цього не стає легше. Після сп'яніння повинне приходити протверезіння, якщо тут же не починати заглушати свій біль новими порціями алкоголя.

А Цвітана забувалася саме сном. Нічого шкідливого у сні немає. Сон допомагає дітям рости, швидше загоює рани, допомагає зцілюватися, швидше одужувати, відновлює та заспокоює всіх учасників такого приємного процесу, як "спати".

Через сон заспокоюєшся, бо висипаєшся, бо головний мозок відпочив та все упорядкував у своїх відділах, до того ж й сама психіка спокійніша після повноцінного сну.

Отже, Цвітана заснула та... 

Несподівано почала проживати свою книгу, яку нещодавно почала набирати на своєму старенькому ноутбуку, чергуючись зі своїм смартфоном, який дуже сильно допомагав у створенні книг. Де б Цвітана не була, якщо поруч був смартфон та мобільний інтернет у ньому, то дівчина з легкістю набирала свої книжки, зберігаючи їх одразу в хмарі на сервері.

Заснула авторка казок в своїй кімнаті, а прокинулася на березі річки на схилі високої гори у вигляді білого дракона.

А навкруги, як я вичитала в Правописі з української мови за 2019 рік (який я останнім часов вивчаю): "Схили гори одягнені у хвою".

Тільки в цій казці хвоя була золотою, а навколо кожної горі, що була огорнута золотою хвоєю, балансували у повітрі невеликі шматки ґрунту, на яких росли гігантські білі тюльпани, а над ними літали птахи. Бо тюльпани слугували їм домівкою: всередині чашечок з пелюстків тюльпанів гніздилися птахи, виховуючи свою малечу.

На білого дракона подув сильний вітер, ледь не зносячи з ніг. А потім з цього потоку вітра сформувався високий красень з білосніжнобілою шкірою.

- Привіт! - привітався цей красень зі Цветаною у тілі білого дракона. - Ніколи тебе не бачив тут.

- Бо мене тут не було. Принаймні не планувалося бути. - підтримала розмову Цвітана.

- Чому? Звідки ти це знаєш? - запитав хлопець, який знов став вітром та почав кружляти навколо дівчини у вигляді білого дракона.

- Бо це моя казка. І в ній мене не повинно було бути. - пояснив білий дракон.

- Не вірю. - продзвенів вітер, торкаючись шкіри білого дракона. - Таке не можливо. 

- Мене лоскотно. Не торкайся мене. - попросив білий дракон.

- Добре. - погодився вітер та перетворився знову на красеня, який сів перед білим драконом. - А як тебе звуть?

- Цвітана.

- А я - Орест. Я - вітер, який літає, де хоче.

Орест закінчував оформлювати свій одяг зі хмар.

- Гарне дизайнерське рішення. - похвалила Цвітана побачений результат. - Тонкі напівпрозорі штанці, які обтягують такі тонкі та довгі ноги, та така легша широка сорочка, яка підкреслює широкі груди та спину. Я б тебе намалювала, якщо ти б мені це дозволив би.

- Дозволю. Хоч зараз малюй, тільки чим? - Орест подивився навколо себе та на свою співпрозмовницю.

- Я щось придумаю.

- А це єдиний твій вигляд? Єдине твоє тіло? Чи ти можеш бути кимось ще?

- Я - жінка. Я сама дивуюся, що я зараз в тілі білого дракона. - відповіла Цвітана.

- Так побажай стати жінкою - і ти станеш нею. - порадив вітер на ім'я Орест.

- Побажала, але не виходить.

- Нічого. Іншим разом вийде. Давай політаємо разом. - запропонував Орест.

- Я ніколи не літала. Я не щнаю, як це. Я не вмію. - вілмовилась Цвітана.

- Ти - дракон. Ти повинна вміти літати. Це в тебе в крові. Інакше не моде бути. - пояснив вітер.

- Я... Я не можу. - захвилювалася дівчина в тілі білого дракона, вже стоячи на схилі гори, одягнутої у золоту хвою, вже збираючись кинутися у стрибку над всією цією величчю фантастичної природи, яка не мала меж, як не дивись навкруги на всі чотири сторони світу. Але тут здавалося, що цих сторін набагато більше.

- Я тебе зловлю, якщо щось піде не так. - пообіцяв Орест.

-Добре. Ти обіцяв. Не забувай про це! - крикнула Цвітана. - Тоді... Лови мене!

Білий дракон кинувся з високого схилу, стрибаючи спочатку верх, потім намагаючись рухати своїми крилами, але потім він стрімко пролетів униз, ніби кинутий камінь...

- Оресте!

Красень перетворився на вітер - і полетів слідом за білим драконом, випереджаючи його.

Орест зловив Цвітану та, ніби на подушках, опустив її на землю. А потім перетворився на хлопця, тримаючи дівчину в своїх обіймах, яка несподівано перетворилася з дракона на жінку.

- Ти така гарна. - вирвалося з вуст Ореста. - Ніколи не бачив гарнішої дівчини.

Цвітана в цю мить гладила Ореста по голові, граючись з його білим волоссям, притискаючись всім тілом ближче до нього.

- Дякую. Ти мене врятував. - прошептала Цвітана.

- Орест нахилився до обличчя Цвітани та ніжно її поцілував.

А потім він обережно поставив дівчину на землю.

Він знову був в своєму легкому повітряному напівпрозорому одязі.

Цвітана в тонкій легкій блакитній сукні до колін з відкритими спокусливими плечима стояла напроти Ореста та й не знала, що їй робити.

- Пропоную спробувати ще. Але цього разу я буду постійно тебе тримати на собі - а ти спробуєш полетіти сама вже з моїх обіймів. Зможеш - полетіш, але я постійно буду поруч. Не зможеш - я лише прокачу тебе по небу та поверну тебе на твою гору.