Розділ 40

Розділ 40

День тягнувся нестерпно довго. Вона прибрала в хаті, зварила суп із залишків картоплі, перечитала єдину книгу, яку знайшла на полиці, пошарпаний «Кобзар» Тараса Шевченка 1968 року видання.

Тиша тиснула на вуха. Кожен скрип мостин змушував її здригатися і коситися на пістолет. Вона розмовляла зі своїм ненародженим сином Олексою вголос, просто щоб чути людський голос, нехай і свій.

— Тато скоро прийде. Він купить тобі яблук. Ти ж любиш яблука? — говорила вона. Дитина штовхалася в животі, і їй на мить ставало спокійніше. 

Ближче до вечора, коли сонце вже майже сіло, вона почула звук, далекий і ледь чутний гул мотора.

«Може, це він? Хоча, може бути й просто лісовоз десь далеко, — заспокоювала вона себе. — Він повернеться, обов'язково повернеться…».

Влад повернувся вже потемки, увійшов у хату, несучи величезний рюкзак. Аліса кинулася до нього, намагаючись обійняти.

— Ти повернувся, слава Богу! Чому так довго? — спитала дівчина сполохано.

Влад не обійняв її у відповідь одразу, як вона звикла, стояв посеред кімнати напружений, як натягнута струна, готовий у будь-яку мить зірватися.

— Розбери рюкзак, — глухо сказав він, не дивлячись їй у вічі. — Там їжа. Вітаміни для тебе. Теплі вовняні шкарпетки, які зв’язала місцева бабця. Сьогодні якраз був базар у містечку…

Аліса відступила на крок, тривожно заглядаючи йому в обличчя. У тьмяному світлі гасової лампи воно здавалося сірим, неживим, наче витесаним із каменю, очі глибоко запали, а під ними залягли темні тіні.

— Що сталося? — спитала вона, відчуваючи, що серце її завмерло від страху. — Тебе бачили? Хтось упізнав?

Влад мовчки скинув куртку, повісив на цвях біля дверей, важко пройшов до столу і сів на лавку, безсило опустивши голову на руки, зариваючись пальцями у волосся.

— Ні. Мене не бачили, — голос його був тихим і страшним. — Але я бачив інтернет і газети. Я зайшов у мережу, купив новий дешевий телефон і сім-карту. І купив газету ”Вісник Карпат”.

Аліса повільно сіла поруч, відчуваючи, як усередині все холоне від недоброго передчуття.

— Що там? Данило? Що сталося?

Влад дістав із кишені куртки складену вчетверо газету і мовчки віддав її Алісі.

Дівчина розгорнула трохи вологий папір, і перше, що побачила, був великий заголовок, який кричав жирним чорним шрифтом, нещадно вдаряючи їй в очі:

«СЕСТРА ВИКРАДАЧА ВЛАДИСЛАВА БОЙКА ЗААРЕШТОВАНА ЗА СПІВУЧАСТЬ У МАСШТАБНИХ ФІНАНСОВИХ МАХІНАЦІЯХ».

Аліса пробігла очима текст, і літери почали розпливатися перед очима:

«Катерину Бойко, рідну сестру Владислава Бойка, колишнього начальника охорони всім відомого магната, затримано сьогодні вранці. Слідство підозрює, що через її особисті рахунки проходили кошти, вкрадені у благодійного фонду Данила Корсаєнка. Дівчина наразі перебуває під вартою, їй загрожує до дванадцяти років ув’язнення з конфіскацією майна. Стан здоров’я підозрюваної, яка нещодавно перенесла складну операцію на серці, оцінюється як критичний...»…

Аліса повільно підняла очі на Влада, не вірячи прочитаному.

— Це ж брехня... Це ж про ті гроші, які він заплатив тобі за роботу?

— Звичайно, це брехня, — голос Влада був страшним у своєму байдужому спокої. — Він перекрутив усе на свій лад, оформив мій офіційний гонорар, який немаленький, як крадіжку благодійних коштів у дітей. А Катерину зробив співучасницею злочину, бо гроші пішли на клініку в Німеччині через її рахунок.

Чоловік раптом з усієї сили вдарив кулаком по столу так, що чашки, що стояли на столі поруч, підстрибнули і жалібно дзенькнули.

— Вона під вартою, Алісо! Після операції на серці! Без нормальних ліків, без догляду, у холодній камері! Та він просто вбиває її зараз!

— Він виманює тебе, — прошепотіла Аліса, усвідомлюючи весь жах плану Данила. — Він знає, що ти це прочитаєш і ніколи не кинеш сестру в біді.

— Знає, сучий син! Він б’є по найболючішому, по незахищеному...

Влад різко підвівся і почав ходити по тісній кімнаті туди-сюди, як тигр у клітці.

— Я мушу щось зробити. Не можу ж я сидіти тут, у теплі, і жерти хліб, поки вона помирає там через мене! Я мушу їхати до Києва. Треба з'явитися в поліцію... Боже, я мушу щось зробити!

— Ти не поїдеш до Києва! — Аліса теж схопилася на ноги. — Це пастка, Владе! Тебе схоплять на першому ж блокпості, тебе впізнають! Або люди Данила вб’ють тебе ще до того, як ти дійдеш до поліції. І тоді Катерині вже точно ніхто не допоможе. І нам теж.

— А що мені робити?! — закричав він у відчаї, і це був перший раз за весь час, коли він підвищив на Алісу голос. — Чекати, поки в газетах не напишуть новину про її похорон?!

Аліса підійшла до Влада, взяла його за руку і глянула прямо в очі.

— Заспокойся! Візьми себе в руки! Думай, Владе. Ти ж стратег, офіцер спецназу, а не істеричний бовдур. Твоєї паніки і появи — саме цього чекає від тебе Данило. Він хоче, щоб ти злякався, побіг, заметушився, зробив помилку, кинувся в пастку... Не дозволяй йому маніпулювати собою на відстані! Згадай, що він дуже хитрий і підступний!