Розділ 38

Розділ 38

Увечері, коли сонце сховалось за горами, відчутно похолодало, але в хатині було тепло. Влад знайшов у шафі старий кожух і розстелив її біля печі.

— Сідай ближче. Тут найтепліше, трохи погріємося, — запропонував він Алісі.

Вони сиділи на підлозі, дивлячись на жарини у печі.

— Розкажи мені про Париж, — попросила вона. — Ти ж був там, коли служив у легіоні?

— Був. Але не так, як туристи. Я бачив задвірки, дешеві бари і казарми. Але я бачив Лувр. Один раз, у звільненні. Я стояв перед Нікою Самофракійською цілу годину.

— Чому саме перед нею? — здивувалася Аліса.

— Бо вона без голови, але з крилами. Це нагадало мені.., — він трохи помовчав. — Нагадало надію. Що навіть якщо ти втратив розум або голову від проблем, ти все одно можеш летіти, якщо маєш крила.

Аліса підвела голову і подивилася на нього. У відблисках вогню його шрам здавався менш помітним, а очі — глибокими і теплими.

— Ти мої крила, Владе. Без тебе я б розбилася.

Він повернув до неї обличчя. Їхні губи були за міліметр одне від одного і цього разу не було телефонних дзвінків, набридливих сусідок і взагалі не було перешкод.

Влад нахилився і поцілував її…

Потім він рвучко притягнув Алісу до себе, і їхні губи зустрілися жадібно, з відчаєм людей, які дивом вижили в страшній катастрофі і тепер намагалися вдихнути життя одне в одного. Це був поцілунок-укус, поцілунок-клятва, від якого паморочилося в голові, і Аліса стиха охнула, коли його сильні, владні й гарячі руки ковзнули по її спині, забираючись під светер й обпікаючи прохолодну шкіру своїм жаром, змушуючи її запустити пальці в його коротке жорстке волосся і дряпати потилицю, благаючи про більше.

— Так, — прошепотіла вона йому просто в губи. — Так...

Він обережно поклав її на м'який кожух, і світло від вогнища затанцювало на їхніх тілах химерними тінями, а Влад навис над нею, спираючись на лікті, щоб не придавити своєю вагою, і його очі в напівтемряві здавалися двома чорними безоднями, в яких можна було потонути назавжди.

— Ти впевнена? — хрипко і з надривом спитав він, вдивляючись у її обличчя. — Якщо ми перейдемо цю межу, назад дороги не буде, бо я більше не зможу відпустити тебе... Ніколи.

— Тримай мене, — прошепотіла Аліса, вигинаючись назустріч його теплу. — Не смій мене відпускати.

Він одним рухом зірвав із себе футболку, відкриваючи тіло, яке було справжньою картою боїв, бо мало суцільні шрами та м’язи, напружені зараз, як канати, і Аліса провела тремтячими долонями по його плечах, відчуваючи кожну ямку, кожен давній рубець, розуміючи, що це все є справжнім, грубим, сильним і живим, на відміну від глянцевого світу, з якого вони втекли.

Влад повільно стягнув з неї одяг, і його погляд, сповнений обожнювання, ковзнув по її грудях, спускаючись нижче, до живота, де вже виднівся маленький і акуратний горбик нового життя. Він раптом завмер, і його суворе обличчя пом’якшало, стало майже молитовним, коли він повільно нахилився і поцілував її живіт, ніжно, трепетно, ледь торкаючись губами шкіри, неначе торкався святині.

— Я так вас люблю, — прошепотів він. — Ви обоє тепер мої рідні. Я так вас люблю!

Алісу пронизало солодким передчуттям від цього дотику, від усвідомлення його прийняття, але зараз їй було мало однієї ніжності, її тіло вимагало його всього.

— Владе, — знову покликала вона і потягнула його до себе, вимагаючи поцілунку.

І тоді почалося справжнє божевілля, коли ніч за вікном і стара хата навколо перестали існувати, бо залишився тільки жар Владового гарячого тіла, шорсткість кожуха під оголеною спиною і затишний тріск дров у печі. Влад любив її так несамовито, ніби завтра справді мав настати кінець світу, він був одночасно і ненаситним голодним звіром, і найніжнішим у світі захисником, цілуючи її шию, ключиці, кожен сантиметр чутливої шкіри, викликаючи в неї солодкі стогони, які губилися в шумі вітру за стінами дідової хати.

Коли він справді заволодів нею, Аліса вигнулася дугою, до болю впиваючись нігтями в його широкі плечі, і її пронизало відчуття абсолютної й всепоглинаючої повноти і щастя. Тієї ночі на маскараді вона була п’яна від ілюзій і обману, а зараз вона була п’яна від правди, відчуваючи його кожним оголеним нервом, його вагу, його терпкий запах тютюну і диму, його ритм, який ідеально підлаштовувався під неї, оберігаючи, але водночас владно володіючи нею.

— Дивись на мене, — наказав він хрипко, переплітаючи свої пальці з її пальцями в міцний замок. — Жодних масок. Це я. Тільки я, Алісо. 

— Ти, — стогнала вона, не відриваючи погляду від його розширених темних зіниць. — Тільки ти, Владе!

Вони рухалися в прадавньому ритмі полум’я, тіні на дерев'яних стінах спліталися в єдине ціле, і це був шалений танець двох втікачів, які нахабно крали у жорстокої долі своє законне право на щастя. Солодкий і гострий фінал накрив їх одночасно й потужно, як нестримна гірська лавина, і Аліса закричала від щастя, заглушаючи тріск вогню, а Влад втиснувся обличчям у вигин її шиї, віддавав на піку хвилі себе всього без залишку, дарував весь світ своїй коханій жінці.

Пізніше кімнату наповнило лише їхнє хапливе дихання, і Влад ліг поруч, дбайливо накривши їх обох теплою ковдрою, але так і не розмикаючи обіймів, притискаючи Алісу до себе так міцно, ніби боявся, що вона може зникнути.