Розділ 37

Розділ 37

Потім Влад узявся до буденних справ і почав готувати сніданок. Оскільки запасів продуктів вони не мали, він зварив звичайні макарони та сосиски, які вони прихопили з собою в дорогу, і ця проста й невибаглива їжа зі старих глиняних мисок, які знайшлися в шафі, здавалася Алісі дуже смачною. Вони сиділи за столом біля вікна, спостерігаючи, як величні гори за шибками повільно змінюють свій колір під променями сонця, від холодного синього до теплого золотого.

— Владе, — Аліса повільно відклала ложку, і її голос зазвучав серйозніше. — Що ми будемо робити далі? Ми ж не можемо ховатися тут вічно, бо скоро прийде справжня сувора зима, сніг повністю завалить дорогу, відрізавши нас від світу, і мені треба буде до лікаря... колись. Адже невідомо, як піде вагітність... Все може статися.

Влад нахмурився, обдумуючи її слова, і зморшка між його бровами стала глибшою.

— У нас є час до перших великих снігопадів, це десь, може, місяць, не більше. За цей час я зроблю нам нові фальшиві документи, якісні й надійні, не такі, як ті, що валяються в бардачку про всяк випадок. Через кордон ми зараз не прорвемося, бо там посилений контроль і нас шукають, але ми цілком можемо пересидіти зиму в іншому безпечному місці. Наприклад, на Закарпатті, в якомусь глухому маленькому селі біля угорського кордону, де людям глибоко начхати на київські новини та інтриги олігархів.

— А дитина? — Аліса інстинктивно поклала руку на живіт, ніби захищаючи його. — Вона народиться навесні.

— Ми знайдемо лікаря, — впевнено відповів він. — Приватного фахівця, який цінує гроші і мовчання, і не ставить зайвих питань.

Влад підвівся, підійшов до неї і сів навпочіпки, щоб їхні очі були на одному рівні, а потім обережно взяв її за руку.

— Алісо, я не можу зараз планувати наше життя на п’ять років вперед, надто багато непередбачуваного. Але я знаю одне: тут тебе ніхто не знайде. Я загнав машину в старий хлівець і закидав її сіном, телефон я вимкнув і вийняв батарею, у тебе гаджетів немає взагалі. Ми, по суті, стали наче привиди, зникли. Насолоджуйся цим моментом спокою. Ти вперше в житті нікому і нічого не винна.

— Я винна тобі, — тихо сказала вона, дивлячись чоловікові прямо в очі з невимовною вдячністю. — Ти врятував мене, витягнув із пекла.

— Ти носиш мою дитину, — просто відповів він. — І ми квити.

Він простягнув руку і надзвичайно обережно, ледь торкаючись, поклав широку долоню на її живіт поверх грубої в’язки товстого светра, намагаючись відчути нове життя.

— Як він там? Ти чуєш його?

— Спить, мабуть, заколисаний тишею. Йому подобається це свіже гірське повітря, — м’яко посміхнулася дівчина.

Цей момент був настільки інтимним, що Алісі аж дух забило, і вона накрила руку Влада своєю, затримуючи цей дотик.

— Владе, а як ми його назвемо?

Він здивовано підняв брови, наче не очікував такого питання.

— Ти питаєш про це в мене?

— Ти ж батько, — сказала вона. — І ти маєш повне право голосу.

Обличчя Влада миттєво посвітлішало, в очах спалахнула радість, здавалося, для нього це визнання було важливішим за будь-що на світі. Він на мить задумався, і його вираз став серйозним, навіть урочистим.

— Мій дід... Той, що своїми руками побудував цю хату... Його звали Олекса. Він був мовчазним і суворим, як ці гори, але він був найдобрішим і найчеснішим чоловіком, якого я знав у своєму житті. Він вчив мене рубати дрова, тримати слово і ніколи не брехати.

— Олекса, — повільно повторила Аліса, смакуючи звучання. — Олексій. Мені подобається. Це гарне ім’я.

— А якщо це буде дівчинка? — Влад тепло усміхнувся.

— Тоді хай буде.., — Аліса подивилася у вікно на засніжені вершини гір, що виблискували на сонці. — Тоді хай буде Вікторія. Перемога. Бо ми перемогли Данила, перемогли систему і свій страх. Ну, принаймні, я дуже сподіваюся на це.

— Олекса або Вікторія. Домовилися, — погодився Влад, легко стиснув її пальці і підвівся. — Я піду за водою до криниці, а ти підкидай дрова в піч, щоб у хаті не стало холодно.

Він підхопив два відра і вийшов за поріг, впускаючи трохи морозного повітря, а Аліса лишилася сидіти за столом, все ще притискаючи руку до живота і гостро, до щему в серці, просто до сліз відчуваючи, як їй раптом стало зараз не вистачати поверх своєї долоні теплої та надійної руки Влада…