Розділ 34

Розділ 34

Пейзаж за вікном змінився настільки кардинально, що здавалося, ніби вони перетнули кордон не просто області, а іншого світу: замість звичних полів тепер уздовж дороги стояла нескінченна й похмура стіна вікових ялин, що тягнули свої колючі лапи до самого асфальту, а дорога стала вузькою та звивистою.

Густий туман, схожий на розлите молоко, лежав у низинах, закутуючи підніжжя гір, чиї вершини ховалися десь високо у сизому небі, і створюючи ілюзію, що землі тут немає кінця й краю.

Старенький «Ланос» надсадно гудів, із останніх сил видряпуючись на крутий перевал, а Влад, напружено вдивляючись у дорогу, ніжно гладив кермо, наче заспокоював норовливого коня:

— Ще трохи, старенький, потерпи ще трохи, ми майже вдома.

Вони проїхали сонну Верховину і звернули на розбиту ґрунтову дорогу, щедро всипану гострим камінням, де машину почало кидати з боку в бік, і хоча Алісу нестерпно нудило від цього нескінченного смикання, вона вперто мовчала, кусаючи губи, бо розуміла, що зупинятися не можна ні на хвилину, поки вони не дістануться сховку.

— Он там, високо в горах, знаходиться наша хатина, — Влад на мить відірвав руку від керма і вказав кудись уверх, у саме піднебесся.

Далеко на схилі гори, відсторонено від усього світу та інших людських осель, стояла стара дерев'яна будівля, що потемніла від часу і вітрів, її дах давно поріс мохом, зливаючись із лісом, але вона виглядала надійною і міцною, хоча дим із димаря не йшов, а вікна дивилися на світ темними невидющими очима.

— Це село Криворівня, — кивнув Влад на розсип крихітних хатин, розкиданих унизу по схилах, як іграшкові будиночки. — А ото — старий хутір мого діда, його хата стоїть дуже далеко від села, зовсім окремо, на самому краю, туди навіть електрику провели найпізніше з усіх.

Вони в'їхали у лісову гущавину і почали петляти між дерев по складній зигзагоподібній дорозі, і Алісі постійно здавалося, що вони їдуть геть від села, у якусь глуху безвість, бо вони робили велике коло, піднімаючись все вище й вище, і цей короткий відрізок шляху, здавалося, тривав довше, аніж уся дорога від Києва сюди. Навколо не було жодних парканів, жодних меж, лише безкінечна гірська пустка, величні хребти і відчуття дикої й нічим не стримуваної свободи.

Влад нарешті заглушив мотор, і тиша, що запала після гудіння двигуна, була приголомшливою.

— Приїхали, — сказав він із полегшенням і повільно вийшов із машини.

Аліса теж вийшла з машини, зробила глибокий вдих і вперше за багато тижнів відчула, що їй стає легко й вільно, бо тут не було стін, що тиснули на психіку, і не було камер, що стежили за кожним її кроком.

— Тут красиво, — прошепотіла вона, заворожено дивлячись на вершини гір.

Влад дістав із кишені ключі.

— Красиво, але суворо, — попередив він, дивлячись їй у вічі. — Вода тут тільки в криниці, туалет на вулиці, піч треба топити дровами щодня, а електрика буває з великими перебоями, тож скажи мені чесно, чи ти готова стати простою гуцулкою, пані Корс?

Аліса уважно подивилася на нього, на його втомлене й змарніле за дорогу обличчя, на гладко поголену голову, на сильні руки, що вже стільки разів рятували її, і відчула хвилю тепла.

— Я більше не пані Корс, — твердо відповіла вона, підійшла до нього впритул і міцно взяла за шорстку долоню. — Я Аліса, просто Аліса, і я готова рубати дрова, носити воду і жити без світла, якщо доведеться, аби тільки подалі від Данила.

Влад щиро, широко і відкрито усміхнувся, вперше за весь час усміхнувся так, що навколо його очей зібралися теплі промінчики зморшок, і це зробило його обличчя зовсім іншим, добрішим...

— Дрова я візьму на себе, — тихо сказав він, стискаючи її пальці. — А ти просто дихай і живи. Повітря у наших горах цілюще, люди спеціально сюди приїжджають, аби просто подихати і оздоровитися. 

Він підійшов до порогу, відімкнув і відчинив двері, впускаючи їх у нове життя.

Зсередині хати на них війнуло сухими гірськими травами і пилом, але це був запах справжнього живого дому, який терпляче чекав на своїх господарів багато років у забутті. Вони увійшли всередину і щільно зачинили за собою двері, залишивши весь жорстокий світ з його болем, зрадами і брехнею там, за порогом, а тут, у цій тиші дідівської хати, починалася їхня власна нова історія…