Розділ 30

Розділ 30

Влад працював зосереджено й акуратно, а Аліса дивилася на своє відображення, яке змінювалося з кожним рухом ножиць. Зникала світська левиця і наївна дівчинка, із дзеркала на неї дивилася жінка з гострими вилицями і переляканими, але живими очима. Її волосся тепер ледве сягало плечей. Вийшло каре, недбале і рване, але водночас деякою мірою й стильне.

А потім Влад фарбував її волосся, втирав фарбу, масажуючи шкіру голови. Це було дивно й приємно.

— Ти коли-небудь фарбував жінок? — спитала вона, щоб перервати тишу.

— Маму, — відповів він. — Коли у неї почала з'являтися сивина, а грошей на салон не було. Я навчився.

— Розкажи мені про неї. І про сестру, — попросила Аліса. 

— Моя мама вчителька музики. Все життя пропрацювала в музичній школі. А Катеринка студентка, вже в магістратурі вчиться. Майбутня архітекторка. Розумна, як чорт. І вперта. Як ти.

— Я вперта? — здивувалася Аліса. 

— Та ти навіть не уявляєш, наскільки ти вперта! — посміхнувся, Влад . — Інша б на твоєму місці вже здалася, або повірила Данилові. А ти втекла.

— Я втекла, бо ти допоміг мені. Сама б я не змогла. Мабуть, — задумалася дівчина.

Влад зупинився на мить, його рука завмерла на її потилиці.

— Я просто відкрив двері, а вийшла ти сама, — кивнув він. 

Коли час вийшов, Аліса схилилася над ванною, і Влад змив фарбу водою з душу. Дівчина  витерла обличчя й подивилася в дзеркало.

Чорт, це була не вона! Чорне, як смоль, волосся робило її шкіру блідою, майже прозорою, а очі тепер здавалися величезними і якимись дикими.

— Ну як? — спитав Влад.

— Страшно, — чесно сказала вона. — Я схожа на відьму.

— Ти схожа на людину, яку не впізнає жоден патрульний, — він дістав з кишені окуляри в роговій оправі. — Приміряй.

Аліса одягла окуляри і її образ завершився. Вона стала схожою на студентку-неформалку, якусь готку чи амо, яка не мала нічого спільного з глянцевою нареченою мільярдера.

— Ти суши волосся, а я себе сам підстрижу, —  промовив він, простягаючи їй фен, а сам увімкнув машинку для стрижки. — Мені простіше.

Він провів машинкою по голові, безжально зголюючи своє волосся майже під "нуль". За кілька хвилин він перетворився на типового хлопця з району, одного з тих, кого оминаєш стороною у темному провулку, жорсткого, лисого, зі шрамами й синцями.

— Красень, — саркастично оцінив він себе. — Тільки тюремних наколок не вистачає.

— Тобі личить, — серйозно сказала Аліса. Вона підійшла і провела долонею по його колючій голові. — Так ти виглядаєш ще небезпечнішим.

Влад перехопив її руку й притиснув до своєї щоки. На секунду він дозволив собі слабкість, закрив очі і просто постояв так, відчуваючи її тепло. Аліса завмерла поруч, не знаючи, як реагувати на цю ласку. Бо якщо з Данило було все зрозуміло й від нього її вернуло, то з Владом все було складно. Він обманув її, збрехав, майже, вважай, по-своєму зґвалтував (от, невідомо, чи можна це таким вважати, якщо вона добровільно тоді віддалася шефові, а то був зовсім не він?), але він водночас і допомагав, підтримував, ловив, і, чорт забирай, приваблював її з невимовною силою! Тому вона просто стояла й мовчала.

— Ми готові, Алісо, виїжджаємо, як тільки стемніє, — отямився Влад і відпустив її долоню.

Але ближче до вечора ситуація ускладнилася…