Розділ 29

Розділ 29

Ранок на Борщагівці був сірим і каламутним, наче хтось вилив у небо відро брудної води. Крізь штори пробивалося тьмяне світло, вихоплюючи з напівтемряви облуплену штукатурку на стелі.

Аліса розплющила очі й перші кілька секунд вона не розуміла, де знаходиться. Жорсткі пружини дивана впивалися в бік, замість шовкової білизни була колюча вовняна ковдра. Вона різко сіла й згадала про Влада.

Крісло в кутку було порожнім.

Паніка холодною хвилею накрила її з головою. Невже він пішов, покинув її, здав?

Вона схопилася з дивана і боса вибігла в коридор.

— Владе! — закричала вона.

На кухні щось грюкнуло і в дверях з’явився Влад. Він був у тих самих джинсах, але без сорочки, а на його торсі виднілися старі шрами і свіжі синці після бійки з Бетоном. В одній руці він тримав чайник, а в іншій поліетиленовий пакет з логотипом «АТБ».

— Я тут, — спокійно сказав він. — Не кричи. Стіни тонкі, і сусідка збоку чує навіть, як мухи пролітають.

Аліса притулилася до одвірка, полегшено видихаючи.

— Я думала...

— Що я втік? — справ чоловік і пройшов повз неї в кімнату, поставив пакет на стіл. — Я ходив у магазин. Натягнув аж на брови шапку і капюшон, щоб мене не впізнали.

Він почав викладати на стіл покупки: хліб, кефір, варену ковбасу, яблука, пачку чаю і ще кілька якихось коробок, які він поки що відклав убік.

— Це наш сніданок, — криво посміхнувся він. — Вибач, круасанів не було.

Аліса подивилася на просту їжу з таким жадібним блиском в очах, якого в неї ніколи не було в найдорожчих ресторанах.

— Ой, мені байдуже. Я така голодна, що, здається, і траву б їла!

Вони снідали мовчки. Аліса жувала бутерброд з ковбасою, запиваючи кефіром, і їй здавалося, що це найсмачніша їжа у світі. Влад же їв повільно, морщачись кожного разу, коли доводилося рухати правою рукою, кісточки на ній набрякли і посиніли.

— Тобі треба до лікаря, — сказала Аліса, кивнувши на його руку. — Там може бути тріщина.

— Заживе, — відмахнувся він. — У нас є серйозніші проблеми.

Він відсунув тарілку і присунув до себе ті самі відкладені коробки. Це виявилася фарба для волосся, найдешевша, колір "Чорний шоколад". Також дістав з окремого пакетика ножиці, машинку для стрижки й окуляри в роговій оправі з простими скельцями.

— Аліси, нареченої Корса, більше не існує, — сказав він серйозно. — Її шукають на кожному блокпості. Блондинку з довгим волоссям, високу й вродливу. Ми перефарбуємо тобі волосся і змінимо зачіску. Тобто, підстрижемо тебе. Відпвдемо тобі волосся по плечі. 

Аліса мимоволі торкнулася свого волосся, своєї гордості, адже мала довге шикарне пишне волосся. 

— Відріжемо? Ти хочеш..? — дівчина не договорила, бо волосся було страшенно шкода, аж плакати захотілося. 

— Я хочу, щоб ми вижили. — Влад дістав ножиці. — Я себе теж зміню, але почнемо з тебе.

Аліса взяла коробку з фарбою, на якій була зображена жінка з неприродно темним волоссям і фальшивою посмішкою.

— Добре, — вона підвела на нього погляд.  — Я просто так... Звичайно. Ріж.

Вони перейшли у ванну кімнату, тісну й вузеньку, де дзеркало над раковиною тріснуло навпіл, створюючи подвійне відображення. Влад поставив там стілець, і Аліса сіла, поклавши на плечі старий рушник.

— Я не перукар, — попередив Влад, стоячи за її спиною і дивлячись у дзеркало на неї. — Може вийти криво й негарно. 

— Ох, гірше, ніж моє життя зараз, уже не буде, — махнула рукою дівчина. — Не бійся!

Чоловік взяв пасмо її волосся в долоню і його пальці, зазвичай такі впевнені, затремтіли.

— Дуже шкода, — тихо сказав він. — Воно гарне. І мені дуже подобається.

— Воно може викрити нас і я знову повернувся до Данила, — різко промовила Аліса, щоб приховати зніченість і замішання. Поруч із Владом їй було і затишно, і спокійно, і якось не по собі. Спекотно й хвилююче. А він ще й вів себе, наче закоханий в неї. Весь час дивився дивним поглядом. І їй дуже хотілося, щоб він її поцілував. Аж до запаморочення в голові хотілося, але Аліса проганяла цю думку геть, забороняла собі про це думати. — Ріж!

Влад клацнув ножицями й перше довге пасмо впало на кахель.