Розділ 28

Розділ 28

Раптом телефон Влада, що лежав на столі, завібрував, розбиваючи магію моменту.

Влад різко відсторонився, провів рукою по обличчю, ніби проганяючи оману. Він схопив телефон.

— Це оповіщення новин.

Він увімкнув екран і повернув його до Аліси.

На відео був Данило. Він стояв на тлі «Мистецького Арсеналу», оточений поліцією. Виглядав він ідеально розбитим горем чоловіком: розхристана сорочка, трагічний вираз обличчя.

«Я благаю всіх, хто бачив мою наречену... Цей чоловік, Владислав Бойко, він втерся в довіру. Він небезпечний психопат. Лікарі кажуть, що Алісі потрібна термінова медична допомога, у неї загроза переривання вагітності. Владе, якщо ти це чуєш — поверни її! Я заплачу будь-яку суму. Не губи дитину!»

— Який же він покидьок, — прошипіла Аліса. — «Загроза переривання вагітності»!... Він готує ґрунт, щоб виправдати мою смерть або зникнення дитини, якщо ми не повернемося.

— Він не отримає ні тебе, ні дитину, — Влад вимкнув телефон і кинув його на диван. — Але він підняв ставки. Тепер кожна бабуся біля під’їзду буде вдивлятися в наші обличчя.

Він підвівся і підійшов до вікна, обережно визираючи крізь щілину в шторах.

— Нам треба змінити зовнішність. Завтра я дістану фарбу для волосся. І треба вирішити, куди рухатися далі. Тут ми можемо відсидітися максимум два дні. Потім сусіди почнуть ставити запитання.

— Куди нам втікати, Владе? У нас немає паспортів, крім тих фальшивих, що ти зробив. Ми не зможемо перетнути кордон.

Влад повернувся до неї.

— Є одне місце. Але тобі там не сподобається.

— Мені вже байдуже, — Аліса обвела поглядом обдерті шпалери. — Після золотого пекла Данила, навіть курінь у лісі здасться мені раєм. Головне, щоб ти був поруч.

Вона сказала це і замовкла, усвідомивши, як це прозвучало. Неначе натяк, і зізнання, і прохання… Влад подивився на неї довгим, пильним поглядом.

— Я буду поруч. Спи. Тобі треба відновити сили.

Він взяв з полиці стару ковдру, кинув її на диван для Аліси. Сам узяв куртку і сів у старе крісло в кутку кімнати, поклавши ноги на табуретку.

— Ти будеш спати там? — запитала Аліса, загортаючись у ковдру. Диван був жорстким, але після втечі здавався страшенно м'яким і зручним.

— Я буду і спати, і чергувати. Спи, Алісо, тобі треба відпочити. 

Вона заплющила очі, слухаючи його дихання в тиші кімнати.

Страх відступав. Замість нього приходило дивне, нове почуття. Почуття, що вона нарешті там, де має бути. Не в палаці з чудовиськом, а в нетрях, у старому обшарпаному будинку, але із справжнім і щирим захисником.

І вже засинаючи, крізь сон, вона почула, як Влад тихо прошепотів у темряву:

— на добраніч!  Я все виправлю, Алісо. Я все виправлю…

Він сидів нерухомо, дослухаючись до рівного дихання Аліси. Її груди підіймалися і опускалися повільно, сон уже забрав її туди, де немає страху і болю. Влад прокручував у голові маршрут. Варіанти. Імена. Старі борги, старі зв’язки. Те єдине місце, про яке він не хотів навіть думати, але яке зараз було єдиним можливим виходом. Там не було комфорту. Там не було правил. Але там Данило їх не дістане. Принаймні, на перших порах. А далі він, Влад, щось придумає. 

Влад стиснув пальців кулаки. Він був сильним чоловіком, але зовсім безпомічним перед цією дівчиною. Жінкою, яка стала його одержимістю, його коханням. Так, він давно вже зрозумів, що покохав її ще тоді, після тої ночі.  Він кинув погляд на диван, на її силует під ковдрою. Вона була такою крихкою зараз, без макіяжу, без масок, без чужих очей. І водночас — сильнішою, ніж усі, кого він знав.

«Вагітність як привід для полювання», — з гіркотою подумав він. Данило грав жорстко. По-справжньому. І Влад більше не мав права на помилку.

За вікном дзенькнула пляшка — хтось у дворі залаявся п’яним голосом. Влад миттєво напружився, тихо встав, підійшов до вікна, зазирнув у щілину між шторами. Двір був порожній. Лише темні коробки будинків і слабке світло з кількох вікон.

Він повернувся на місце.

— Я не дозволю, — прошепотів він ледь чутно, більше собі, ніж темряві. — Нікому. Ніколи. Не дозволю тебе скривдити, Алісо. Ні тебе, ні нашу дитину...