Розділ 26

Розділ 26

Крізь шипіння перешкод Аліса чує голос диктора, як це розповідав останні новини:

«...Термінове повідомлення. У центрі Києва, під час благодійного балу, сталося зухвале викрадення. За попередніми даними, вагітну наречену бізнесмена Данила Корса викрав її особистий охоронець. Поліція повідомляє, що зловмисник озброєний і небезпечний. Він може перебувати під дією наркотичних речовин. Сама ж дівчина, ймовірно, перебуває у стані шоку або під впливом якихось препаратів. Оголошено план "Перехоплення". Данило Корс пообіцяв винагороду в п’ять мільйонів гривень за будь-яку інформацію...»

Аліса затуляє рот рукою.

— Викрав? Під наркотиками?

— А ти думала, він скаже правду? — Влад завмер аж на якусь вуличку і їде повільно, бо вона захаращена автомобілями, припаркованими з обох боків під тротуарами. — Так усім і розкаже: "Моя наречена втекла, бо я стерильний маніяк"? Ні, Алісо. Тепер я — маніяк. А ти — жертва, яку треба врятувати від мене.

— П’ять мільйонів... — прошепотіла вона. — Владе, за такі гроші нас здасть будь-хто, буквально кожен! Таксисти, сусіди, перехожі…

— Тому ми нікому не показуємося. І замаскувалися. Ми тепер будемо не люди, а тіні.

Вони їдуть нічним містом. Тепер Влад веде обережно, зупиняється на кожному світлофорі, пропускає пішоходів. «Ланос» зливається з потоком таких самих автомобілів, які везуть своїх господарів додому після робочого дня.

Аліса дивиться у вікно. Місто, яке вона любила, в якому народилася й виросла, раптом стало ворожим. На кожному білборді з рекламою житлового комплексу, де стоїть усміхнений будівельник, їй ввижається обличчя Данила. А таких рекламних щитів, розвішаних по всьому Києву і зараз, увечері, майже вночі, підсвічених спеціальними лампами, чимало трапляється на їхньому шляху!

— Владе, — тихо питає Аліса про те, що не дає їй спокою, бо помітила дещо дивне. — Ти так швидко все це підготував… Одяг, машина, квартира... Купив машину, зробив документи на неї… Складається враження, що ти планував це ще до того, як я дізналася правду про тебе… Про вас, тобто нас… Чорт, заплуталася зовсім. Ти все підготував ще до того, як я вирішила втікати з того маєтку в Конча-Заспі?

Влад мовчить довгу хвилину, чути тільки гудіння мотора.

— Я планував це з того дня, як побачив перше УЗД, — нарешті каже він, не відриваючи погляду від дороги. — Я зрозумів, що не зможу віддати його. Я збирався викрасти тебе, навіть якби ти не захотіла. Просто вирубити і вивезти.

Аліса повертає до нього голову.

— Ти б викрав мене силою?

— Заради життя дитини? Так. Я б став тим монстром, якого з мене зараз ліплять у новинах. Аби ви двоє були живі.

Він простягає праву руку і накриває її долоню, що лежить на коліні. Його рука гаряча й шорстка.

— Але я радий, що ти втекла сама. Ти сильніша, ніж я думав. Ти більше не іграшка й не не лялька, Алісо.

— Я більше не лялька, — повторює вона, відчуваючи його руку на своїх пальцях дуже гостро. — Я співучасниця втечі. І мені це подобається.

Вони в’їжджають на Кільцеву дорогу. Попереду знаходяться  спальні райони столиці, темні і світлі вікна багатоповерхівок схожі на ялинкові гірлянди…

Так, попереду ще й невідомість, але вперше за довгий час Аліса не відчуває самотності. У цьому старому й смердючому автомобілі, поруч із чоловіком, якого оголосили злочинцем і ворогом номер один, вона відчуває себе в більшій безпеці, ніж у золотому замку малтуонерм Данила Корса.

— Владе, — запитає дівчина раптом.  — А пістолет у тебе справжній?

— Справжній.

— Ти зможеш вистрілити? У людину?

Він повертає до неї голову на мить. Його очі стають не карі, а чорні, як ніч за вікном.

— Якщо ця людина буде небезпечною для тебе, то я не вагатимусь.

Аліса відкидає голову на підголівник і заплющує очі. Тепер вона спокійна, бо цей чоловік тут, поруч, саме заради неї.

*****

Десь далеко, на Печерську, в елітній квартирі, обставленій багато та пишно, Данило Корс розбиває склянку з віскі об стіну свого кабінету і кричить на начальника охорони. Минула година, але втікачів так і не знайшли…