Розділ 25

Розділ 25

Аліса розгублено подивилася на нього, потім на брудну підлогу, і знову на нього.

— Тут? Просто тут?

— Алісо, ми не в готелі «Hilton» і не на прийомі, ми в розшуку, — його голос став жорсткішим. — Твоя сукня коштує як ця машина, і вона кричить на весь світ про те, хто ти така, тому знімай її негайно.

Він тактовно відвернувся і вийшов з гаража, щоб дати їй хоч якусь ілюзію приватності, і почав швидко згвинчувати номери з «Audi», якою вони приїхали.

Тремтячими руками Аліса почала розшнуровувати корсет, і за мить смарагдова святкова сукня впала на брудну бетонну підлогу безформною зеленою купою, наче скинута шкіра змії, залишивши дівчину в одній тонкій білизні.

Вона рвучко відкрила сумку Влада і знайшла там прості джинси, теплий в'язаний светр, кросівки і велику чорну худі. Коли вона натягнула його речі, її огорнуло теплом: светр пахнув ним — тим самим терпким, рідним запахом тютюну, чоловічої сили і безпеки, який вона вже встигла вивчити напам'ять і який зараз заспокоював краще за будь-які ліки. Джинси були завеликі, тому довелося затягнути ремінь на останню дірку, а кросівки виявилися на два розміри більшими, але після катування шпильками вони здалися їй найзручнішим взуттям у світі.

Аліса зібрала волосся у простий хвіст, закрутивши його якоюсь мотузкою, що знайшла на поличці в гаражі,  безжально змила залишки вечірнього макіяжу вологою серветкою, знайденою в сумці, і коли підійшла й глянула у бічне дзеркало старенького «Ланоса», то звідти на неї подивилася не світська левиця, а наляканий підлітка у чужому завеликому одязі.

Влад повернувся до гаража, і вона помітила, що він теж змінився: зняв піджак і краватку, залишившись у розстебнутій сорочці з закачаними рукавами, а на пальцях його правої руки запеклася темна кров — слід від квапливої роботи з іржавими болтами номерних знаків.

Він кинув короткий погляд на сукню на долівці та черевички, які Аліса теж кинула до сукні, і сказав :

— Сховаємо подалі! — схопив усе це добро жужмом і запхав у серед якихось коробок та ящиків, навалених у кутку.  — Хай щури доношують.

Він підійшов до Аліси впритул, турботливо поправив капюшон худі на її голові, ховаючи обличчя в тінь.

— Тобі личить, — кутики його губ ледь помітно піднялися в натяку на посмішку. — Тепер ти схожа на звичайну хуліганку з Троєщини, і ніхто тебе не впізнає.

— Де ми перебудемо цю ніч? — тихо спитала Аліса, дивлячись в очі чоловіка, який нині рятував її, не боячись ні поліції, ні Данила, нічого…

— Є одне надійне місце, яке я підготував, — це квартира мого армійського друга, який зараз за кордоном, а ключі залишилися у мене, — відповів він, відкриваючи їй двері старенької машини. — Це звичайна панелька на Борщагівці, там нас шукатимуть в останню чергу, бо Данило думає, що ми рвонемо на кордон поїздом чи машиною або в аеропорт. Я б теж так подумав, бо дуже великі ризики бути пійманими у Києві.

Вони сіли у «Ланос», салон якого був старим і потертим, пахнув дешевим картонним ароматизатором «Ялинка„, але пічка працювала справно, миттєво наповнюючи салон теплом.

Влад повернув ключ, двигун чхнув, наче старий дідусь, але все ж таки завівся з бадьорим гуркотом. Коли вони вже досить далеко від'їхали від центру, Влад трохи розслабився. 

— А тепер послухаємо новини, — сказав він і натиснув кнопку радіо…