Розділ 24

Розділ 24

Нічний Київ за вікном автомобіля перетворився на нескінченну річку вогнів, де червоні спалахи стоп-сигналів, жовте світло вуличних ліхтарів та агресивні неонові вивіски на будинках зливалися в один суцільний потік, який для звичайної людини виглядав чарівно, але для втікача перетворювався на тисячі ворожих очей, що стежать із темряви. Сіра «Audi» стрілою летіла Набережним шосе, і Влад вів машину агресивно, різко перебудовуючись із ряду в ряд і обганяючи потік «шашками»*, але балансуючи на тій тонкій межі швидкості, щоб не привернути увагу патрульних, а його напружений погляд ні на секунду не зупинявся, постійно бігаючи від дзеркала заднього виду до бічного дзеркала, дороги і знову дзеркал.

Аліса сиділа, втиснувшись у сидіння і теж хвилювалася. Її розкішна смарагдова сукня, яка ще годину тому викликала захоплення всього столичного бомонду, тепер здавалася безглуздою. І якщо раніше сукня була просто незручною, то тепер тиснула на живіт і ребра, а поділ, брудний і мокрий, неприємно лип до ніг.

— Куди ми їдемо? — голос дівчини звучав хрипко і налякано, гублячись у шумі двигуна.

— Туди, де немає камер системи «Безпечне місто» і де нас не зможуть дістати, — коротко кинув Влад, різко викручуючи кермо праворуч і пірнаючи у темний, непривітний з’їзд під міст. — Ця машина вже «засвічена», камери передали номери в систему, і нас шукатимуть за GPS-трекером, який, напевно, вшитий десь глибоко під обшивкою, тому у нас є від сили хвилин десять, поки служба безпеки вирахує квадрат нашого перебування.

Але мчали так вони недовго, Влад все прорахував наперед.

Незабаром вони заїхали у похмурий лабіринт старих гаражів на Подолі, й охоронець нарешті заглушив мотор біля іржавих зелених воріт із ледь помітним номером 48.

— Виходь, швидко, — скомандував він.

Аліса буквально вивалилася з машини, бо її ноги в дорогих туфлях на височезних шпильках підкошувалися від утоми й страху, але Влад миттєво підхопив її під лікоть, міцно й впевнено повів до воріт, задзвенів ключами...

Ворота відчинилися з важким, протяжним скрипом, і з середини гаража на них війнуло густим запахом бензину, а коли Влад увімкнув тьмяну жовту лампочку під стелею, Аліса побачила обриси старенького й потертого «Ланоса» непримітного сірого кольору.

— Це наша карета? — нервово, з істеричними нотками засміялася Аліса, не вірячи своїм очам.

— Це автомобіль-невидимка, — серйозно відповів Влад, обходячи машину. — Куплена за готівку у старого діда в Житомирській області, і номери на ній ліві, і тут немає жодної електроніки, жодних GPS-маячків, тож нас ніхто не відслідкує.

Він відкрив багажник «Ланоса», дістав звідти велику спортивну сумку і кинув її Алісі під ноги.

— Переодягайся!

_______________

*Їхати шашками — розмовний образний вислів. Це означає їхати дуже швидко, різко маневруючи між іншими автомобілями, постійно перебудовуючись із смуги в смугу. Рух машини нагадує хід шашок на дошці, тобто зигзагами.