Розділ 23

Розділ 23

Аліса кинулася до чоловіків, що качалися на підлозі. Їй було страшно, її руки тремтіли, але вона знала: якщо вона зараз завмре — це кінець.

Вона побачила білу пластикову картку-перепустку на поясі Бетона.

Вона впала на коліна, не звертаючи уваги на те, що псує сукню за тисячі доларів. Її пальці намацали пластик.

Бетон спробував вдарити її ногою, але Влад різко смикнув його шию. Очі охоронця закотилися. Тіло обм’якло.

Влад тримав його ще кілька секунд для певності, потім відпустив і схопився на ноги. Його смокінг був зім’ятий, а на білій сорочці — краплі чужої крові.

— Ти... ти вбив його? — прошепотіла Аліса.

— Ні. Просто вирубив, Я знаю спеціальні точки на шиї. У нас дві хвилини, поки він отямиться. Картку!

Вона простягнула йому перепустку.

Влад приклав її до електронного замка. Прозвучав писк і клацнув замок. Влад штовхнув важкі металеві двері.

У обличчя вдарило холодне нічне повітря. Вони опинилися на задньому дворі, заставленому сміттєвими баками.

— Сюди!

Вони побігли через двір до старого паркану, де за ним у тіні під чорне мисилогетами дерев стояла непоказна темно-сіра «Audi» з вимкненими фарами.

Влад підбіг до водійських дверей, рвонув їх. За кермом нікого не було.

— Де твій друг? — запанікувала Аліса.

— Я сам собі друг. Машину залишили за координатами мої друзі. Швидко! Сідай!

Він відкрив їй пасажирські двері. Аліса застрибнула всередину, спотикаючись і плутаючись у шлейфі сукні. Влад сів за кермо, дістав з-під козирка ключі.

Двигун заревів.

У цей момент двері, з яких вони вибігли, знову відчинилися. На поріг вивалився Бетон, тримаючись за шию. Він щось кричав у рацію, вказуючи на них рукою.

— Тримайся! — крикнув Влад.

Він вдарив по газах. Машина зірвалася з місця, піднімаючи хмару мокрого листя. Влад викрутив кермо, виїжджаючи на вузьку вуличку.

Ззаду, над «Арсеналом», розквітав черговий золотий залп феєрверку. На широкій терасі люди  кричали і аплодували, дивлячись у небо. Ніхто не бачив, як сіра машина на шаленій швидкості пролетіла повз парадний в’їзд, підрізала таксі і зникла в лабіринті нічних вулиць Печерська.

Влад дивився в дзеркало заднього виду. Його руки стискали кермо так, що побіліли кісточки.

— Ми вирвалися, — видихнув він. — Але полювання тільки почалося.

Аліса відкинулася на сидіння. Її трясло. Вона подивилася на свої руки — вони були чорні від пилу підлоги і червоні від подряпин. Потім вона перевела погляд на Влада. Його сорочка була розстебнута, краватка збилася набік, на щоці наливався синець.

Він зловив її погляд і вперше за довгий час щиро, хоч і втомлено, посміхнувся.

Аліса намацала застібку кольє, яка тихо клацнула. Діаманти вартістю в маєток упали їй на коліна. Вона відкрила вікно і холодне повітря почало смикати пасма її зачіски.

— Що ти робиш? — спитав Влад, зиркнувши у дзеркало заднього виду.

— Повертаю подарунки, — Аліса розмахнулася і жбурнула кольє у відчинене вікно, просто в темряву нічного Києва. Потім вона стягнула заручинову обручку і кинула її також за вікно.

Влад розсміявся. Це був нервовий, хрипкий сміх.

— Ти божевільна. Це коштує тисячі доларів!

— Ні, я не божевільна. Я вільна, — відповіла вона, поклавши руку на живіт. — Тепер ми вільні…

В кишені Влада завібрував телефон. Він дістав його, глянув на екран і його посмішка зникла.

— Ще ні, — похмуро сказав він. — Данило оголосив по всьому місту план "Перехоплення". Вся поліція зараз на ногах. Нам треба терміново змінити машину. І швидко...