Розділ 19

Розділ 19

День, якого Аліса боялася і чекала водночас, нарешті настав. Із самого ранку маєток гудів, наче розтривожений вулик, наповнюючись чужими людьми, запахами лаку для волосся та дорогтх парфумів, метушнею візажистів і стилістів, які кружляли навколо неї, перетворюючи живу жінку на бездоганну ляльку для вітрини.

Цього разу Данило не довірив вибір вбрання нікому, привізши сукню особисто, і це вбрання було справжнім шедевром дизайнерського мистецтва. Важкий смарагдовий оксамит, що переливався глибоким, майже чорним зеленим кольором, стікав додолу довгим шлейфом, а жорсткий корсет, хоч і був пошитий з урахуванням її стану, все одно стискав грудну клітку, не даючи вдихнути на повні груди.

— А це кольє для тебе, — голос Данила пролунав над самим вухом, і Аліса відчула, як холодний метал торкнувся її шкіри, коли він особисто застібнув замок важкої прикраси. — Це наша сімейна реліквія, Алісо. Запам'ятай, кицю, це каміння коштує більше, ніж ти можеш собі уявити!

Він розвернув її до великого дзеркала, поклавши руки на оголені плечі, і з гордістю власника оглядав своє творіння.

— Ти ідеальна, — прошепотів він, і в його очах світилося марнославство. — Сьогодні весь Київ, весь вищий світ захлинатиметься від заздрощів до мене. Будь привітною до всіх, посміхайся, але гопори мало. Я говоритиму за тебе все, що потрібно. 

— Я зроблю все, як ти скажеш, Даниле, — тихо відповіла Аліса, розтягуючи губи в лагідній посмішці, яку вона тренувала перед дзеркалом останні дні. Це була ідеальна маска: посмішка покірної, закоханої дурепи, яка нарешті змирилася зі своєю долею і вдячна своєму господарю.

Данило задоволено кивнув, попавшись на гачок власної самовпевненості, він повірив, бо хотів вірити у свою безмежну владу.

Коли вони вийшли на широкий ґанок, біля маєтку вже чекав чорний, як ніч, лімузин, а біля відкритих дверцят, виструнчившись, стояв Влад.

Аліса на мить завмерла, вперше бачачи його таким. Замість звичної шкірянки чи простого одягу на ньому був бездоганний чорний смокінг, який ідеально сидів на його широких плечах, а білосніжна сорочка різко контрастувала зі смаглявою шкірою та темним волоссям. Він виглядав зараз не як найманий охоронець, а як герой шпигунського фільму, як Джеймс Бонд, який випадково забрів у це болото брехні, але зберіг свою небезпечну грацію.

Їхні погляди зустрілися лише на долю секунди. На обличчі Влада не здригнувся жоден м'яз, там панувала професійна порожнеча, холодна відстороненість слуги. Але коли він подав їй руку, щоб допомогти сісти в салон машини, його пальці були гарячими й міцними. І він стиснув її долоню. Один раз. Потім другий.

Два короткі, ледь відчутні потиски.

Це був сигнал, про який вони домовилися без слів: «Я готовий. Все йде за планом».

Данило сів поруч з Алісою, миттєво заповнивши салон запахом дорогого парфуму і віскі, і по-хазяйськи, владно поклав руку дівчині на коліно, неначе підкреслюючи те, що він її хазяїн. .

— Поїхали, — скомандував він водієві, не дивлячись на Алісу. — Нарешті весь Київ побачить мою красуню наречену, яка носить мого спадкоємця.

Лімузин плавно рушив з місця, шурхотячи шинами по гравію, і повільно виїхав за високі ковані ворота золотої клітки, залишаючи позаду ненависний маєток. Аліса дивилася у тоноване вікно на дорогу, що стрічкою текла під колеса, і серце її калатало в горлі, бо вона чітко розуміла: сьогодні вночі вирішиться все — вона або стане вільною, або втратить усе, можливо, включно з життям.

Вона знала, що у внутрішній кишені Влада, під дорогим шовком смокінга, лежить заряджений пістолет зі знятим запобіжником і два фальшиві паспорти, що пахли друкарською фарбою і надією. А в її власній кишені, захованій у надрах крихітного блискучого клатча, лежав складений удвічі знімок УЗД, єдине, що вона вирішила забрати з цього проклятого дому, єдиний доказ того, що це все було реальністю.

Попереду її чекали пишні заручини і невідомість.