Розділ 18

Розділ 18

Тієї ночі почалася гроза. Справжня осіння буря, напевно, вже остання в цьому році, бо незабаром і зима заявить про свої права. Вітер гнув сосни і жбурляв не дощ, в справжні потоки, водоспади води у панорамні вікна маєтку.

Близько другої ночі у темноті кімнат Аліса спустилася вниз, на перший поверх. Вона знала, що Влад чекає її.

Камери, звичайно ж, працювали, але звуки заглушав грім і шум дощу, що барабанив по даху.

Влад стояв у темному кутку вітальні, там, де тіні були найгустішими.

— Ти чув про вечірку? Про благодійний бал? Він хоче провести наші заручини для преси і всіх, кому потрібен він, бізнесмен та мільйонер Данило в статусі сім'янина, — прошепотіла вона, підійшовши до Влада майже впритул.

— Я знаю. І це наш шанс, — він говорив швидко, прямо їй у вухо. — Звідси, з маєтку, втекти неможливо. Периметр заставлений датчиками руху, у мене немає кодів доступу до зовнішнього контуру. Але на тому балу...

— Там буде купа охорони, — зауважила Аліса.

— Але там буде й натовп. І хаос. Я вивчив план будівлі. Це «Мистецький Арсенал»*. Там є старі службові виходи, які заблоковані, але я зможу їх відкрити.

Влад взяв її руки в свої. 

— Алісо, слухай мене уважно. На балу ти маєш гарно зіграти свою роль! Посміхайся. Тримай його за руку. Не дай йому приводу засумніватися. Рівно о двадцять першій почнеться феєрверк. Всі вийдуть у двір або прилипнуть до вікон, а охорона розслабиться.

— А ти? — спитала дівчина, відчуваючи, як тремтять його долоні. 

— Я буду поруч. Феєрверк триває більше десяти хаилин. Данило замовив ціле іеєверкоае шоу. Коли пролунає перший залп, ти скажеш Данилу, що тобі треба в дамську кімнату, і я проведу тебе. Але ми підемо не в туалет. Ми підемо до службового ліфта в північному крилі. Там біля виходу нас чекатиме машина.

— Чия машина? — здивувалася Аліса. 

— Мого друга із колишнього життя. Він не знає деталей, але він відвезе нас у безпечне місце...

Раптом блискавка розрізала небо, освітивши вітальню білим світлом. На мить вони завмерли, як статуї. Аліса побачила обличчя Влада, зосереджене, жорстке, але сповнене хвилювання й турботи. У дівчини перехопило подих від дивного відчуття.

— Ти ризикуєш усім, — прошепотіла вона. — Якщо нас упіймають...

— Нас не піймають. Я не віддам йому сина. І я не віддам йому тебе, Алісо.

Останні слова чоловіка звучали, як клятва. Ох, він не сказав «Я тебе кохаю», але оце «я не віддам» звучало набагато сильніше й вагоміше. В Аліси защеміло серце.

— Владе, — Аліса підняла руку і торкнулася його щоки, провела пальцями по гладко поголеній шкірі. — Я боюся…

Він перехопив її долоню і притиснув до своїх губ, поцілував точно в середину долоні, як і тоді, в ложі… Це викликало в дівчини шквал емоцій, згадок, внизу живота солодко занило. Вона мимоволі потягнулася до нього, дурне тіло хотіло споминів і повторення того, що вже було…

— Правильно, — кивнув Адрд схвально. — Бійся. Страх триматиме тебе у тонусі. І вір мені, Алісо, я витягнув тебе звідси…

Раптом з другого поверху почулися кроки, схоже, що це Тамара прокинулася. Влад миттєво відпустив її руку й відступив у тінь.

— Іди, — одними губами сказав він. — Все було добре. Я буду завжди поруч, що б не сталося.

Аліса тихенько побігла сходами вгору, її серце билося, як шалене. Вона вбігла в свою кімнату й залізла під ковдру, тремтячи всім тілом. І невідомо що за тремтіння це було. Чи то хвилювання перед втечею, чи то бажання знову отримати пестощі й поцілунки цього чоловіка. Якого вона ніби й зненавиділа за те, що він використав і викинув її на поталу жорстокому Данилу, але її дурне тіло вирішувало зовсім по-іншому. Воно хоиало Влада. І чим далі, тим сильніше.

Щоб відволіктися від небажаних (чи бажаних?) думок, вона почала думати про ту вечірку, на якій доведеться грати роль зразкової нареченої того покидька. 

Чорт. До благодійного балу ще три дні. Вона сподівалася, що Данило більше не приїде сюди з візитами, бо він її дратував і їй хотілося добряче вдарити його кулаком в холодне й байдуже обличчя. Щоб побачити хоч якісь емоції. 

Три дні. А потім або свобода або кінець…