Розділ 15

Розділ 15

— Ти знаєш, що він зробить з тобою, якщо дізнається, що ти відкрив рота, що розповів мені все це? — запитала вона вже спокійніше, бо в її голові почав вимальовуватися певний план. 

— Вб’є. Або посадить так надовго, що я забуду своє ім'я. У нього всюди свої люди, — знизав плечима Влад. 

— А що він зробить зі мною? — продовжувала Аліса, дивлячись йому просто в вічі. — Після пологів. Я думаю про майбутнє, і мені здається, що воно не буде в мене райдужним. Данило теж ненавидить мене, я відчуваю. Йому не потрібна саме я. Я просто ємність для його спадкоємця! Що він зробить зі мною?! — дівчина майже кричала. 

Влад мовчав, і його мовчання було страшнішим за будь-які слова.

— Думаю, він забере дитину, — нарешті вичавив він із себе. — А тебе визнають недієздатною. Таке часто роблять багаті люди, я чув про такі випадки. Вигадують для тебе, наприклад, післяпологовий психоз або ще щось. Тебе закриють у закритій приватній клініці десь, наприклад, під Вінницею чи Житомиром. Назавжди. У мільйонерів багато грошей, і всіх можна купити. Просто у кожного своя ціна…

Аліса відчула, як крижаний страх сковує її тіло, але разом із цим страхом прийшла дивна й холодна ясність. Ілюзій в неї більше не було.

— Значить, у нас немає вибору, — сказала вона твердо.

Влад повільно підвів голову:

— Що ти маєш на увазі?

— Ми в одному човні, Владе. Ти, я і ця дитина. Данило знищить нас поодинці: тебе — як зайвого свідка, мене — як відпрацьований матеріал. Забере дитину, і я не впевнена, що дитина буде щаслива в його житті. Він уже сприймає її як предмет.

Вона підвелася і підійшла до нього. Вперше вона дивилася на нього не як на охоронця і не як на ворога, а як на спільника.

— Ти отримав гроші? Сестру прооперують? — спитала Аліса сухо. 

— Транш пройшов сьогодні вранці. Лікарі вже готують її, — кивнув Влад.

— Добре. Значить, маємо хоч щось позитивне у всій цій історії, — підтиснула губи дівчина. — Ти вільний від фінансового зашморгу. Але якщо ти справді щось відчуваєш до... Ні, не до мене, а до цієї дитини, то ти станеш на її бік! Тепер ти працюєш на мене! Я хочу втекти звідси. 

Влад повільно встав. Він був на голову вищий за Алісу, але в цю мить здавалося, що саме вона головна.

— Я не можу допомогти втекти тобі звідси, — похитав він головою. — Периметр охороняють ще троє. Камери пишуть на віддалений сервер. Нас зловлять, і тоді вже не буде такої волі, як зараз. 

— Я не прошу вивозити мене зараз, — Аліса примружилась, прораховуючи варіанти. — Ми будемо вдавати, що все так, як завжди, як треба Данилу. Я буду ідеальною вагітною і слухняною нареченою. А ти — ідеальним  охоронцем. Ми приспимо його пильність. А коли настане час, ти витягнеш нас звідси, допоможеш втекти. Ти обіцяв, що завжди будеш мене ловити. Що завжди підтримуватимеш, Владе! Пам’ятаєш?

Влад дивився Алісі в очі, і десь у глибині його очей спалахнула рішучість.

— Пам’ятаю. Я все зроблю, щоб...

— Тоді це буде наша з тобою угода, — перебила його дівчина. — Ти батько цієї дитини. Доведи, що ти вартий цього слова, врятуй цю дитину від Корса. 

Вона простягнула йому долоню. Влад вагався лише секунду, а потім обережно потиснув їй руку.

— Присягаюся, — сказав він тихо. — Я витягну вас звідси. Не віддам Корсу. Або здохну, намагаючись це зробити.

Аліса кивнула і забрала руку з його великої долоні, пройшла до вікна й почала розглядати сад. Здавалося, їй важко і навіть неприємно дивитися на Влада. 

— А тепер іди. Мені треба подумати, що говорити і як посміхатися Данилові, коли він приїде... Й не плюнути йому в обличчя.

Коли двері за Владом зачинилися, Аліса підійшла до великого дзеркала. Вона більше не плакала, сльози висохли, адже у неї з'явилися надія і мета. 

— Що ж, мій синочку,— прошепотіла вона своєму відображенню і поклала руку на живіт, — забавки закінчилися. Досить. Ми їм ще покажемо, яка у нас генетика...