Розділ 12

Розділ 12

Наступного ранку Аліса не вийшла до сніданку, сховавшись у ванній кімнаті. Вона лежала у гарячій воді і сильно, з якоюсь одержимістю, терла шкіру жорсткою мочалкою, залишаючи на тілі багряні смуги, які пекли вогнем, але цей фізичний біль був нічим порівняно з брудом, що в’ївся їй у душу. Спогади про ту ніч, які вона ще вчора берегла, як єдиний доказ того, що вона в її житті все-таки було шалене кохання, тепер перетворилися на слизьке й нудотне відчуття обману. О, ні, це не було кохання, і це навіть не була фізична пристрасть, а це була цинічна угода купівлі-продажу. Так, її тіло стало дорогим інкубатором, а її щирі почуття використали, щоб запустити процес вагітності, необхідний для байдужого і корисливого Данила Корса.

Данило купив сім'я. Влад продав його. А вона виявилася наївною дурепою, яка романтизувала зґвалтування, оплачене за подвійним тарифом.

У двері обережно, але наполегливо постукали, і цей звук змусив її здригнутися.

— Алісо Володимирівно, — голос Влада звучав глухо, ніби крізь вату. — Приїхав лікар. Це плановий огляд, вам потрібно вийти, — він знову звертався до неї на "ви", певно, хотів і таким чином знову створити між ними дистанцію. 

Аліса завмерла, дивлячись на свої розпарені руки, що тремтіли на поверхні води, потім перевела погляд на живіт, поки що плаский, але він уже став схованкою для чужого життя. Ні, не чужого. Це було життя майбутньої дитини.  Її дитини. І його.

— Забирайся геть, — прохрипіла вона, не впізнаючи власного голосу.

— Лікар чекає у вітальні. Це Яновський, особистий спеціаліст Данила Андрійовича, він не поїде без результатів.

— Нехай іде до біса разом із Данилом!

За дверима запала тиша, а потім клацнув замок. Ох, вона ж зовсім забула, що у цьому будинку поняття приватності було лише ілюзією. Двері прочинилися, впускаючи прохолодне повітря, але Влад не увійшов; він завмер на порозі, демонстративно втупившись поглядом у кахельну підлогу, щоб не бачити її беззахисної наготи у воді.

— Я не дивлюся, — сказав він твердо, хоча в голосі бриніла напруга. — Але в мене наказ: ви повинні пройти медичний огляд. Якщо ви не вийдете зараз, Яновський зайде сюди сам. Йому байдуже, де ставити датчики, для нього ви лише пацієнтка. А мені — ні. Тому, будь ласка, одягніться і вийдіть.

Аліса повільно занурилася у воду з головою, затримала подих, слухаючи, як гулко стукає власне серце, намагаючись сховатися від реальності, але потім різко виринула, жадібно хапаючи ротом повітря. Він правий. Істерика нічого не змінить, вона лише покаже її слабкість.

Вітальня змінилася до невпізнання, перетворившись на філію дорогої приватної клініки. Доктор Яновський, сухий жовчний чоловік із чіпким поглядом і холодними руками заклопотано розкладав блискучі інструменти на столику біля дивана, не звертаючи ні на кого уваги.

Аліса привіталася й мовчки лягла на диван, підтягнула доверху футболку за наказом лікаря, який лаштував все до УЗД.

Влад став біля вікна, відвернувшись до скла, схрестивши руки на грудях, але Аліса бачила його відображення: він дивився не на осінній сад за вікном, а на маленький чорно-білий екран портативного апарату, що чудово було видно в шибці, наче в дзеркалі. 

— Так, термін вагітності шість-сім тижнів, — бубонів Яновський, байдуже водячи датчиком по її животу, і холодний гель викликав у Аліси бажання стерти його негайно. — Плідне яйце в матці, тонус у нормі. Ембріон розвивається згідно з графіком.

Він натиснув кнопку, і кімнату раптом заповнив звук, що перекрив усі інші шуми світу.

Тук-тук-тук-тук.

Швидкий, ритмічний, наполегливий звук, схожий на цокіт годинника. Аліса мимоволі вчепилася пальцями в оббивку дивана, бо це було перше реальне та незаперечне підтвердження того, що вона більше не сама, що там, усередині неї, справді хтось є.

У темному склі вікна вона побачила, як здригнувся від цього звуку Влад. Він дивився на монітор, як заворожений, не в змозі відірвати погляду від пульсуючої крапки. Це був звук серця його дитини...