Розділ 11

Розділ 11

Влад зробив крок до неї, і в його голосі зазвучало застереження:

— Не шукай того, що може тебе знищити, Алісо, адже іноді незнання — це єдиний спосіб вижити в цьому світі.

— Це погроза? — спохмурніла дівчина.

— Це порада, — відрізав він, підходячи ближче до столу. — Вийди звідси, а я замкну кабінет, і ми зробимо вигляд, що я нічого не бачив. І зітру цей епізод із записів камери.

Аліса здивувалася.

— Гм. А чому це ти мене покриваєш, якщо працюєш на нього? Ви два чоботи пара! Хазяїн та його вірний пес! 

Гірка посмішка з'явилася на вустах Влада, і він тихо відповів:

— Так, ти маєш рацію, Алісо, я працюю на нього, але служу я тобі й твоїй дитині. А зараз іди. 

Охоронець простягнув руку, вказуючи на двері, і тут Аліса побачила на його руці старий механічний годинник на дешевому шкіряному ремінці. Її серце ухнуло в п'яти. 

— Чекай-но! — вигукнула вона, підбігла до Влада й схопила його за руку раніше, ніж він встиг відреагувати. Дівчина вп’ялася поглядом у циферблат, а потім миттєво притиснула його до свого вуха, щоб послухати цокання. — Цей годинник! Твій годинник цокає! А я чула цокання, коли лежала у нього на плечі! Потім... Вже після того, як...

Влад зблід і різко вирвав руку.

— Не знаю, про що ти говориш, — проговорив він швидко. — Усі механічні годинники цокають, якщо вони не поламані. І багато хто носить такі годинники! Данило Андрійович, напевно, теж такий має...

— Владе, Данило носить лише електронні годинники, це по-перше. А по-друге, твій шрам! Я пам'ятаю його! Це не дежавю, бо його й не було! Зізнайся сам! Скажи, що ти був на тому маскараді! На тому дурному корпоративі! Я відчуваю, я прямо знаю! Владе, я шукала в цьому кабінеті правду, і вона сама прийшла до мене! Скажи! Скажи, що це був ти! Боже, невже я така дурна, що не зрозуміла цього раніше? Скажи! Скажи! — Аліса почала вдаряти Влада кулаками по грудях, намагаючись достукатися до цієї незворушної глиби, вона вже кричала вголос, а з її очей бризнули сльози. 

— Досить! — він перехопив її руки, притиснувши їх до своїх грудей, щоб вгамувати ці марні смикання, й додав. — Припини цю істерику, ти нашкодиш дитині!

Вони завмерли посеред кабінету, незмигно дивлячись одне на одного. Аліса важко дихала, перелякана тим, що правда може бути справді такою, яку вона щойно збагнула й повірила в неї остаточно. Влад же не міг відірвати від неї погляду, бо в цей момент істерики Аліса була така неймовірно вродлива й бажана, що йому аж скули звело від бажання поцілувати її. І хоча він тримав її, щоб стримати й заспокоїти, але між ними навпаки зависла така велика напруга, таке фізично відчутне притягання, що, здавалося, аж повітря навколо заіскрило.  

Дивлячись у карі очі Влада, що були неймовірно близько від її обличчя, Аліса раптом зрозуміла, що вона має рацію, бо нарешті впізнала цей погляд, що дивився на неї тоді, у ложі, крізь прорізи маски Привида Опери, впізнала його запах і ту саму силу, яка зараз міцно тримає її за руки. 

— Це все-таки був ти, — прошепотіла вона, і це прозвучало не як запитання, а як констатація факту. — І не бреши мені, покидьку. Я впізнала тебе. 

Влад заплющив очі, ніби очікуючи удару, і його мовчання говорило саме за себе. Потім він відпустив Алісині руки, розвернувся і швидко вийшов, залишивши її одну посеред кабінету сам на сам із правдою, яка була страшнішою за будь-яку брехню: її дитина — не спадкоємець мільярдера, її дитина — від охоронця, який продав їх обох...