Розділ 8

Розділ 8

Влад вагався лише якусь частку секунди, і Аліса відчула, як його пальці злегка стиснули її руку, але потім він повільно відпустив її й вийшов, залишивши двері все-таки нещільно причиненими.

Данило підійшов до дивана неквапливо, по-хазяйськи, і подивився на Алісу зверху вниз з тією сумішшю гидливої цікавості та холодного розрахунку, з якою розглядають породисту тварину перед покупкою.

— Ти мене здивувала, — промовив він, криво посміхаючись. — Зуби показуєш? Це добре, в принципі, бо моєму синові потрібна сильна мати, а не якась розмазня. Але опиратися мені, Алісо, безглуздо і навіть небезпечно. Я можу стерти тебе в порох!

— Ти мене не кохаєш, — тихо сказала вона, опустивши голову, і це прозвучало не як питання, а як суха й гірка констатація факту, що вже давно не потребувала доказів.

Данило розсміявся коротким та неприємним сміхом, неначе дівчина сказала якусь дурницю.

— Кохання — це дешева казка для бідних, Алісо, яку вигадали, щоб виправдати злидні. У нас із тобою чесна ділова угода: ти даєш мені здорового спадкоємця, а я даю тобі безтурботне життя в розкоші, про яке інші можуть лише мріяти, тож хіба це поганий обмін?

— А як же та ніч? — прошепотіла вона, відчуваючи, як гарячі сльози знову починають пекти очі від болісної згадки. — Тієї ночі ти був іншим... Ти був...

— Люди грають ролі, люба, і я дуже хороший актор, коли ставка висока, — він зиркнув на годинник. — А тепер відпочивай, я їду, у мене літак сьогодні ввечері.

— Знову? — в її голосі прозвучав відчай, але не тому, що Данило весь час втікав від неї, а від розуміння того, що вона знову залишається на самоті з усіма своїми тривогами й болями. А його ставлення до їх кохання й до неї щойно розбило всі Алісині ілюзії. Данило не кохає її. Це було боляче почути. Дуже боляче.

— Великий бізнес не знає сентиментів, Алісо. Влад за тобою догляне, він, здається, сприймає свої обов'язки занадто серйозно, хоча мені начхати на його мотиви. Знаєш, чому я залишив його поруч із тобою? Тільки тому, що йому потрібні гроші, і він зробить абсолютно все, щоб оберігати і захистити тебе для мене, а ти, наївна, думаєш, що він хвилюється через тебе, бо ти йому подобаєшся? Гроші, люба моя, світом правлять тільки гроші!

Він різко розвернувся і вийшов, навіть не попрощавшись, і Аліса чула, як важко гупнули вхідні двері, а потім почула шурхіт шин його автомобіля, що віддалявся. З ним поїхали й всі ті чужі люди, які сьогодні ставилися до неї неприпустимо, як до якоїсь речі, а не живої людини. 

Вона залишилася одна у величезній холодній вітальні, сидячи в безглуздій сукні з розмазаним по обличчю гримом, схожа на поламану ляльку, якою награлися і недбало кинули назад у коробку до наступної гри.

Тихо рипнули двері, і до кімнати повернувся Влад. Він тримав у руках склянку води і вологий рушник, мовчки підійшовши, сів навпочіпки перед диваном, щоб їхні обличчя опинилися на одному рівні. Він почав обережно, ледь торкаючись шкіри, витирати патьоки макіяжу з Алісиного обличчя, і його рухи були обережними й зосередженими.

— Я ненавиджу його, — раптом глухо промовив Влад, і це був перший раз, коли він відкрито висловив свою думку, порушивши професійний кодекс мовчання.

— Я теж, — видихнула Аліса, і сама злякалася власних слів, бо озвучена ненависть стала реальною.

— Я принесу тобі поїсти нормальної людської їжі, — сказав він, підводячись. — Тамара пішла до себе, вона нічого не побачить.

Він вже розвернувся, щоб піти, але Аліса рвучко простягнула руку і спіймала його за край куртки, зупиняючи.

— Владе...

— Так?

— Дякую, що спіймав мене тоді... Що не дав мені впасти.

Він подивився на неї довгим і дивним поглядом, ми потім глухо промовив:

— Я завжди буду ловити тебе, Алісо, і я ніколи, чуєш, ніколи не дам тобі впасти.

Він пішов на кухню, а Аліса знесилено лягла на подушку. Всі думки з голови вивітрилися, не хотілося, ні про що думати. Але вперше за цей довгий і кошмарний місяць вона раптом відчула себе не самотньою. Вона інстинктивно поклала руку на живіт, погладила його і прошепотіла:

— Ми впораємося, маленький, не бійся, у нас тепер є свій власний охоронець.

А десь глибоко в підсвідомості, там, де живуть первісні інстинкти, розрізнені пазли почали складатися в цілісну картину. Вона згадувала холодні й байдужі руки Данила і гарячі й тремтячі руки Влада, цинічну акторську гру мільярдера і щирий та непідробний переляк охоронця, холодну байдужість батька її дитини й неприховану злість на нього чужого чоловіка.

Правда була десь зовсім поруч, і вона була набагато страшнішою, ніж Аліса могла собі уявити, вона вже здогадувалася про неї серцем (та ще той абсурдний сон напередодні вночі!), але розум все ще відмовлявся вірити в такий цинічний і принизливий обман…