Розділ 7

Розділ 7

Данило сідає в крісло, в Алісу садять на бильце поруч.

— Руку покладіть Данилу Андрійовичу на плече, — командує фотограф Алісі. — Погляд на нього, сповнений обожнювання. Даниле Андрійовичу, руку дівчині на живіт.

Данило кладе долоню на її живіт. Його рука холодна, як лід, й Аліса напружується. Вона намагається згадати відчуття з тієї ночі на маскараді, той жар, той чуттєвий дрож, що пронизував її від його дотиків, але зараз вона не відчуває нічого, крім ваги та холоду зовсім чужої руки.

— Розслабся, люба, — цідить Данило крізь зуби, зберігаючи сліпучу усмішку для камери. — Ти наче дерев’яна. Ми продаємо історію кохання, а не похорон.

— Мені душно, — шепоче Аліса.

— Ще пару кадрів, — оптимістично клацає затвором фотоапарату фотограф, — і йдемо всі в сад!

У саду холодно, все-таки надворі листопад, і наче й повітря свіже, але Алісі стає ще гірше. Її нудить. Голова паморочиться від голоду (снідати їй так і не дали!) і від запаху парфумів Данила. Вони стоять біля альтанки, і Данило обіймає її зі спини.

— Поцілунок! — кричить фотограф. — Давайте пристрасть!

Данило розвертає дівчину до себе і схиляється до її обличчя. Аліса заплющує очі, чекаючи, і його губи торкаються її губ. Ох, цей поцілунок ідеальний, але сухий і мертвий, без смаку і без жодної пристрасті, яку вона відчувала колись там, на маскараді. Це поцілунок манекена, зовсім чужої людини, а не чоловіка, який цілував її колись. 

Аліса різко розплющує очі. Вона дивиться на Данила впритул і бачить в його очах нудьгу. Напевно, він думає про котирування акцій, про нову угоду, про що завгодно, тільки не про неї.

"Це не він, — проноситься в голові божевільна думка. — Це не той чоловік, що був зі мною в темряві!".

Земля раптом іде з-під її ніг, в очах миготить, чорні мушки літають зграями перед очима. Аліса хитається, хапаючись за лацкан піджака Данила.

— Алісо, обережніше, помнеш мій костюм! Він коштує десять тисяч баксів! — роздратовано шипить він, відступаючи на крок, замість того, щоб підтримати її, і вона падає…

Але Аліса, на щастя, не падає на землю.

Чиїсь сильні руки підхоплюють її за мить до падіння. Вона зненацька опиняється притиснута до твердих і гарячих грудей, в запах шкіри й тютюну забиває ніздрі, як не дивно, витісняючи нудоту.

— Їй погано! — гаркає голос над її вухом, і це не голос Данила, а голос Влада, схожий на рикання розлюченого звіра.

Влад ловить її майже при землі і піднімає, беручи на руки легко, наче вона пір’їнка. Охоронець стоїть біля Данила, і його очі сиплють навколо гнівні блискавки, то на фотографа, то на "щасливого батька".

— Якого біса, Владе? — Данило обтрушує піджак, перевіряючи, чи не пом'явся. — Ти зіпсував нам кадр!

— Вона непритомніє, невже ви не бачите? Їй погано! — Влад не кричить, але його голос тремтить від ледь стримуваного гніву. — Зйомку закінчено.

— Я тут вирішую, коли вона закінчена! — Данило робить крок уперед, неначе хоче вирвати з рук Влада Алісу, в дівчина чує їхню суперечку в якомусь тумані, і їй все одно, лише запах тютюну лоскоче ніздрі, і ще щось терпке й п'янке, яке змушує її згадувати дивні речі, яких вона не повинна знати. 

— З неї досить, — Влад розвертається спиною до боса, повністю ігноруючи субординацію, і несе Алісу до будинку.

Аліса лежить у нього на руках, притулившись щокою до його плеча. Крізь одяг вона відчуває шалене биття його серця, і воно стукає швидко, галопом, і дівчина усвідомлює раптом, що воно б’ється в унісон з її власним. Влад заносить Алісу в вітальню й обережно кладе на диван.

— Тамаро! Води і нашатир! Швидко! — кричить він так, що економка ледь не впускає тацю, бо якраз несла каву на стіл.

Влад стає перед Алісою на коліна, його голос трошечки тремтить, неначе він і справді дуже хвилюється, але стримує себе з усіх сил, щоб не показати цього. 

— Алісо, ти як? Подивись на мене.

Вона розплющує очі, зауваживши, що він звертається до неї на “ти”, і це чомусь радує дівчину. Влад, блідий та переляканий (ого, невже такі, як він, уміють лякатися?) дивиться на неї з таким непідробним жахом і турботою, що їй навіть стає соромно за свого законного нареченого. Він так не хвилюється за неї, як цей чужий чоловік. 

У кімнату раптом влітає розлючений Данило.

— Ти звільнений! — кричить він Владу. — Забирайся! Якийсь охоронець буде мені вказувати, що і як мені робити?! Геть звідси!

Влад хмуриться й підводиться на ноги, напевно, хоче піти, але Аліса раптом знаходить у собі сили. Вона сідає на дивані й хапає Влада за руку.

— Ні! — вигукує вона, дивлячись на Данила. 

Данило, який вже розвертався йти нагору по сходах, зупиняється.

— Що-о-о?! — перепитує він здивовано, бо вперше чує в голосі Аліси справді категоричне і впевнене заперечення. Напевно, не чекав, що завжди покірна вівця видасть якийсь звук.

— Він не піде! — Аліса тримає Влада за руку, і це надає їй раптом ще більшої впевненості. — Якщо ти його звільниш, я... е-е-е... влаштую скандал. Я розкажу пресі, що ти морив мене голодом заради фото. Я скажу… е-е-е… що ти мене штовхнув і я мало не втратила дитину!