Розділ 5

Розділ 5

Через хвилину раптом дівчина чує тихий шурхіт, бо хтось сідає на інший край лавки. Не поруч, але й не на відстані десяти кроків, трошечки ближче Вона підводить голову, здивована й трохи ошелешена. Влад сидить рівно, дивлячись на воду, і зовсім не дивиться на неї, наче вони чужі люди і просто сіли та на одну лавку помилуватися осіннім садом. Він дістає з кишені щось маленьке, продовгувате й коричневе і кладе на лавку між ними.

— Це не «Макфлурі», — каже він тихо, так само не дивлячись на неї. — Але там є карамель. Принаймні, в описі написано, що є.

Аліса недовірливо бере його дивний подарунок. Це звичайний шоколадний батончик «Снікерс», прим’ятий з одного боку і трохи підталий, ніби чоловік довго носив його в кишені.

— Звідки це? — вона шмигає носом. — Тамара ж обшукує всі пакети з доставкою. Вона б точно не замовила це неподобство, — усміхнулася дівчина. — А ти не виїжджаєш з дому ні на хвилину, я бачила. Завжди слідкуєш за мною.

— Ну, в охорони свої канали, — Влад ледь помітно всміхається, і ця малесенька усмішка робить його обличчя зовсім іншим, молодшим і жвавішим. — Їжте зараз. Тільки обгортку віддайте мені, бо якщо Тамара знайде її в смітнику, то влаштує вам скандал. І мені доведеться зізнатися, що це я вам його приніс.

Аліса відкушує шматок. Чорт, це найсмачніше, що вона їла за останній тиждень. Боже, як мало людині треба для щастя, просто поїсти “Снікерс”!

— Дякую, — говорить вона, насолоджуючись забороненою їжею. От, правду кажуть, що все заборонене, — найсмачніше!

— Немає за що, — відповідає Влад тихо.

Вони сидять мовчки ще кілька хвилин. Аліса доїдає батончик, а Влад терпляче чекає, потім вона віддає йому обгортку, і він ховає її в кишеню куртки.

— Владе, — Аліса наважується поставити запитання, яке мучить її вже кілька днів. — Чому ти погодився на цю роботу? Ти ж не схожий на слугу. Тобто, я не так виразилася. Звичайно, охоронці скрізь потрібні, і ти, напевно, один із найкращих, і вам і платять, мабуть, багато, але… Ну, в Данила ти служиш для охорони вагітної, якій, в принципі, нічого не загрожує. Я жила б і в іншому місці так само… Тобто, не так само… Чорт, не можу пояснити. Чому ти служиш Данилу, який ні в гріш тебе не ставить, який тримає мене тут, по суті, силоміць? Мені здається, ти не такий, кому байдуже, яка робота і кого охороняти… Ти інший…. Я не змогла пояснити свого відчуття, певно, заплутано все спитала… Не знаю…

Влад напружується і відповідає на Алісин довгий монолог коротко й сухо:

— Гроші. Усім потрібні гроші, Алісо Володимирівно.

— Навіщо тобі гроші? Тобто, звичайно, гроші потрібні всім, але…

— Це не має значення, — хмуриться чоловік.

Він підводиться, і момент близькості, який щойно був між ними, зникає.

— Стає холодно. Повертаймося в будинок.

Аліса теж встає. Вона дивиться на його широку спину, коли він іде попереду (вперше попереду, а не позаду), розчищаючи їй дорогу від невидимих перешкод.

Ввечері, лежачи в ліжку, вона довго не може заснути. У будинку панує мертва тиша. Данило так і не подзвонив. Аліса підходить до вікна і відхиляє штору.

У дворі, під ліхтарем, стоїть Влад. Він курить, прикриваючи вогник долонею від вітру, і він дивиться не на ворота, а на її вікно.

Аліса швидко відступає в темряву кімнати, серце страшенно розгупалося, і воно все чомусь аж тремтить. Дівчина прикладає руку до живота, погладжує його.

— Тато скоро приїде, малюк, — шепоче вона в порожнечу, намагаючись переконати саму себе, що вона кохає Данила, що він і справді просто затримується, а вона і справді понапридумувала різних дурних речей, і що він кохає її, просто у нього дуже-предуже багато роботи. Адже недарма він поселив її тут, він хоче цю дитину і кохає її, Алісу. — Тато нас забере звідси, і ми будемо жити разом у щасливій родині!

Але в глибині душі вона розуміє страшну річ, що вона вже не пам’ятає обличчя Данила так чітко, як пам’ятає шрам на руці свого тюремника і його запах, який він носить із собою.

Аліса лягає в ліжко, і їй сниться сон. Маскарад. Темрява. Руки чоловіка на її талії. Вона знімає з нього маску Привида Опери, очікуючи побачити холодне обличчя Данила. Але під маскою темні й повні болю очі Влада.

Вона прокидається від власного крику. У кімнаті тихо. Тільки телефон на тумбочці блимає повідомленням від Данила: "Буду завтра. Будь готова. Приїду не сам".

Аліса відчуває полегшення і трошки радості, але водночас і нервове хвилювання охоплює її. Завтра. Завтра нарешті приїде Данило, адже вона дуже чекає його, чи не так? Але вона чомусь боїться цієї зустрічі більше, ніж самотності...