Розділ 3

Розділ 3

Всередині маєтку було тепло і світло, але так само незатишно. У холі їх зустріла жінка років п’ятдесяти у суворій синій уніформі.

— Доброго дня, пані Алісо. Мене звати Тамара, я економка Данила Андрійовича в цьому маєтку. Він мене нещодавно попередив про ваш приїзд. Ваша кімната на другому поверсі. Лікар прибуде о вісімнадцятій нуль-нуль. Вечеря за розкладом, я принесу вам меню у вашу кімнату, — жінка говорила строго й серйозно, ховаючи очі за трохи затемненими окулярами. 

— Я не хочу вечеряти, — тихо сказала Аліса. — Я хочу подзвонити мамі.

Вона потягнулася до сумочки за телефоном, але Влад виявився швидшим. Його рука рвучко  перехопила її зап’ястя.

— Вибачте, — сказав він, дивлячись їй в очі. — Наказ Данила Андрійовича, — він відкрив її сумку і під обурливим поглядом дівчини витягнув смартфон. — Це для вашого ж спокою, Алісо Володимирівно. Новини, соцмережі — все це вам не потрібно, ми зробимо все, щоб ви не хвилювалися через дрібниці. А мама може розхвилювати вас. Матері дають багато непотрібних і навіть шкідливих порад вагітним донькам, тому Данило Андрійович заборонив вам поки що зв'язуватися з батьками. Він все владнає. Ваша мама буде дуже щаслива дізнатися, що ви стали нареченою такого багатого й впливового чоловіка.

— Ти знущаєшся? — Аліса спробувала висмикнути руку з чіпкого захвату, але все було марно. — Чому за мене все вирішують? Це схоже на викрадення! Я зараз же піду звідси!

Вона рвонула до дверей, але Влад просто перегородив їй шлях. Він був як скеля. Аліса вдарила його кулаками в груди, раз, другий, але це було те ж саме, що гупати в зачинені залізні двері, він навіть не похитнувся.

— Пусти мене! Я ненавиджу вас усіх! Ненавиджу його! Відпустити мене! Я звернуся в поліцію! Чорт, мене точно наче викрали!

Влад перехопив її руки. На мить вони опинилися дуже близько, обличчя до обличчя. Аліса важко дихала, і її очі блищали від гнівних сліз. Влад дивився на неї зверху вниз, і в його погляді знову промайнуло те дивне почуття, неначе суміш жалю і якогось розпачу...

— Тихіше, Алісо, — прошепотів він. — Будь ласка, тихше. Вам не можна нервувати.

Він тримав її руки, і його долоні були гарячими і шорсткими. Сильними. Алісу зненацька ніби струмом ударило. Чорт, що це? Це відчуття знову поверталося! Вона звідкись знала цей захват і цю сильну хватку! Дівчина завмерла, вдивляючись у його обличчя. Шрам на вилиці трохи почервонів, в карі очі дивилися, майже благально. 

— Пусти, — прошипіла вона вже без злості, а з якимсь навіть страхом.

Влад миттєво відпустив її і зробив крок назад. Він сам, здавалося, боявся до неї торкатися, так відсмикнув руки, неначе зап'ястя Аліси обпекли його долоні.

— Ось ваш новий телефон, — він простягнув їй просту кнопкову модель. — Там вбитий номер Данила Андрійовича. І мій. Я буду в гостьовому будинку, він біля воріт. Охорона цілодобова по периметру, так що не намагайтеся хитрувати, звідси неможливо втекти...

Він поклав телефон на столик і, не чекаючи відповіді, розвернувся і швидко вийшов на вулицю, у дощ. Тамара спостерігала за цією сценою з незворушним виглядом, потім промовила:

— Я піднімусь у вашу кімнату й увімкну обігрівач, адже сьогодні відчутно похолодало. Чекатиму вас там, розкажу вам про ваш режим дня і покажу, де лежить все для вас необхідне, — і вона пішла геть.

Аліса залишилася стояти посеред величезного холу чужого будинку. Вона потерла зап’ястя, де все ще відчувалося тепло Владових пальців. І їй стало страшно. І страшно не від того, що її привезли в чужий дім і, по суті, замкнули тут, наче у в'язниці, а від того, що дотики цього жахливого тюремника здавалися їй ріднішими, аніж дотики чоловіка, чию дитину вона носила.

Влад вийшов за двері й зупинився на ґанку, підставляючи обличчя під холодні краплі дощу. Він дістав пачку цигарок, клацнув запальничкою, прикриваючи вогник долонею. Руки його тремтіли. Він глибоко затягнувся, випускаючи сизий дим.

— Ідіот, — промовив він тихо сам до себе.

Він пам’ятав кожну секунду тієї ночі. Кожен її подих, кожен вигин її тіла. Данило заплатив йому шалені гроші за те, щоб він зіграв роль "племінного бика". Умови були чіткими: не говорити, не знімати маску, зробити справу і зникнути. І Влад погодився, бо гроші були питанням життя і смерті. Він думав, що це буде просто механічний секс з якоюсь розбещеною багатійкою. Але це була Аліса. Вона тремтіла в його руках, вона шепотіла ім'я Данила з такою любов'ю, що Владу хотілося вити від заздрощів до цього виродка, який не вартий її нігтя. Влад закохався в неї за одну ніч остаточно і безповоротно.

А тепер він мав охороняти її для того, хто планує зламати їй життя.

Влад викинув недопалок у калюжу, підняв голову і подивився на вікно другого поверху, де загорілося світло.

— Я захищатиму тебе. І я витягну тебе звідси, Алісо, — тихо сказав він. — Обіцяю. Але спершу мені доведеться збрехати тобі ще багато разів...