Розділ 2

Розділ 2

Чорний Гелендваген* Данила, який вів Влад, їхав крізь дощ спочатку по центральних вулицях Києва, а потім по кільцевій дорозі. Всередині цього шикарного автомобіля пахло дорогою шкірою та панувало мовчання.

Аліса сиділа на задньому сидінні, обхопивши себе руками. Пейзаж за тонованими шибками також змінився, адже замість скляних хмарочосів центру тепер миготіли високі паркани елітних маєтків Конча-Заспи. Цей район завжди здавався Алісі окремою державою, де навіть закони фізики та моралі працюють інакше, ніж у решті країни.

Вона кинула погляд Влада, який вів машину впевнено й звично, а його широка спина затуляла майже половину лобового скла. У дзеркалі заднього виду дівчина час від часу ловила його уважний ти зосереджений погляд. І він, до речі, не дивився на неї як на річ, як це сьогодні зробив Данило, а він дивився так, ніби й справді хвилюється за неї. 

— Вам не холодно? — раптом запитав він.

Аліса здригнулася, бо не чекала, що він заговорить.

— Мені все одно, — відрізала вона, відвертаючись до вікна. — Куди ми їдемо? Це не та дорога! Я колись була в маєтку Данила, відвозила документи. Це геть не та вулиця! 

— Данило Андрійович придбав новий об’єкт місяць тому. Спеціально для… гм… сімейного життя, — Влад зробив паузу перед останніми словами, ніби вони далися йому важко. — Там безпечніше, і все облаштовано для вас.

Місяць тому?! Дивно.

Аліса заплющила очі. Так, місяць тому,  саме тоді все й сталося. Спогади, які вона прокручувала в голові сотні разів, знову накрили її гарячою хвилею, яскравою й болючою.

Місяць тому відбувся корпоративний бал "Masquerade Noir". Зала одного з найдорожчих івент-холів Києва тонула в напівтемряві, і її наповнювали тоді сотні свічок, жива музика, жінки у вечірніх сукнях і чоловіки у смокінгах. Обличчя у всіх були приховані венеційськими мереживними або шкіряними масками.

Ох, Аліса ненавиділа такі заходи! Але мусила бути присутньою, бо була тут по роботі. Дівчина контролювала списки гостей, перевіряла кейтеринг, слідкувала, щоб у келих Данила вчасно підливали його улюблене віскі. Сам же Данило був десь у натовпі, в оточенні інвесторів. Він попередив її тоді: "Я буду в костюмі Привида Опери, і на мені буде біла півмаска. Обов'язково зайди до мене після опівночі в VIP-ложу! Якщо мене там не буде, то зачекай, бо в мене є до тебе, Алісо, дуже важлива розмова.”.

Ох, тоді вона літала, як на крилах. І так, вона чекала цієї розмови, адже сподівалася, що він нарешті помітить у ній жінку, а не лише ідеальну секретарку та менеджера.

Рівно опівночі Аліса піднялася гвинтовими сходами до VIP-зони, в якій було тихо і темно. Вона увійшла до ложі й побачила, що Данило стояв біля вікна, спиною до неї. І справді був у білій масці, що закривала пів обличчя.

— Даниле? — тихо покликала вона. — Ти хотів мене бачити? Я прийшла…

Він повільно обернувся, і в темряві вона не бачила його очей, лише полиски на масці. І він не відповів, а просто зробив крок до неї. 

Аліса не знала, що робити, просто стояла тоді. Вона знала, що Данило завжди був стриманим, навіть холодним, і він ніколи не порушував особистий простір без дозволу. Але зараз він рухався інакше, і в його рухах була якась хижа грація, небезпечна сила, якої вона раніше не помічала за шефом.

— Ти п’яний? — прошепотіла вона, коли він підійшов впритул і притягнув її до себе за талію. Притиснув міцно до себе, майже роблячи їй боляче, але й змушуючи задихати частіше й глибше від хвилювання. Алісу кинуло в жар, а обійми шефа ставали все вимогливіші й відвертіші.

— Даниле, — прошепотіла дівчина…

І тоді він накрив її губи своїми, цілував її так жадібно, ніби чекав цього все життя. Аліса спробувала відсторонитися, випручатися з гарячих обіймів, але він притиснув її до стіни, легко, як ляльку, бо був набагато сильнішим. І в ту мить дівчина вирішила не опиратися, адже вона так довго мріяла про нього, так довго чекала хоч краплі емоцій, що цей раптовий вир пристрасті просто зніс їй дах.

Вона пам’ятала все уривками. То його великі й сильні руки, які обіймали її вправно й наполегливо, спрямовуючи туди, куди йому було потрібно, то його важке дихання на її шиї, то звіриний рик і стогін, коли вона, піддавшись пристрасті, бездумно провела нігтями по його спині, залишаючи глибокі подряпини. 

Це було зовсім не схоже на Данила, якого вона знала. Шеф був педантом, який боявся мікробів, скрізь у нього лежали вологі серветки, щоб періодично протирати руки, а тоді, в ложі, йому було плювати на спітнілу шкіру та гарячі дотики. Той Данило був тоді просто вогнем. Його шкіра пахла не дорогим одеколоном, а чимось мускусним і терпким, навіть солоним. Аліса тоді теж була ніби п’яна від шампанського й кохання. "Ох, Данило, виявляється, такий пристрасний! Напевно, його холодність на людях — це просто маска, такий собі самозахист. І зараз він просто розслабився, зняв маску пристойності, — думала вона тоді, задихаючись від щастя й кохання в його обіймах. — Це його справжнє обличчя, його справжня сутність, і мені вона подобається. Та я в захваті від неї!".

Коли ж все закінчилося, він відсторонився так само раптово. Поправив свій одяг Привида Опери, важко дихаючи. Аліса хотіла щось сказати, торкнутися його руки, потягнулася долонею, щоб зняти цю кляту маску, але він м’яко перехопив її зап’ястя, поцілував долоню з якоюсь болісною ніжністю і швидко вийшов, залишивши її одну в темряві ложі…