Вітаю! Ви виграли!

Вітаю! Ви виграли!

У 2011 році я шукала роботу. Звільнившись з одного оборонного підприємства, на якому майже рік кожного місяця виплачували зарплатню лише 25 відсотків, були надії на щось краще, а вийшло так, що я розмістила на сайті роботи на всіх категоріях свою резюме, читала об'яви, дзвонила на кожне оголошення, ходила до відділу кадрів до іншого підприємства, де мені впарювали та демонстрували наказ голови ради директорів про неприйом спеціалістів (бо не було там відкритого набору на інженерів, лише на робочі місця та посади) та чекала.

Дзвоню по номеру з оголошення з нового випуску газети з вакансіями. Я пояснюю, що по оголошенню, і що мені треба. У слухавці мовчання. А потім:

- Я слухаю ваш голос. Мені він сподобався. - відповідають мені та запрошують на зустріч.

Звісно, проспект (до речі, найдовший у Європі), центральна частина міста, біля одного з відомих майданів на людній вулиці.

Рівень обережності, звісно, був не таким високим...

Приходжу та бачу широку білу будівлю старовинного типу. Повітряні кульки на вході.

Мене зустріяють усміхнені люди в святковому одязі.

Заводять у будівлю.

І зразу в очі кидається відчуття свята: повітряні кульки всередині, звукові колонки, мовлення у мікрофон, відвідувачі, святковий інтер'єр, та таке інше, багато товару як ковдри та подібне щось.

- Я по оголошенню з приводу роботи....

Тоді мене ведуть з цього свята, де відбуваються розіграші призів, та заводять у якусь підсобку.

Залишили мене.

На столі напроти мене лежали мобільні телефони.

Увійшов молодий чоловік та підозріло зиркнув на мене, а потім на ті мобільні телефони.

Поцікавився моєю присутністю. Я йому показую своє резюме.

Мене відвели до іншої кімнати.

А там за круглим столом сидить жінка з телефоном та зі заповненими анкетами.

Мені одразу дали аркуш та ручку записувати. Моє резюме поклали на інший стіл.

Завели ще молодих людей та посадили поруч мене.

Їм теж по аркушу та ручці.

- Ми в супермаркетах роздаємо заповнити анкети, ніби на розіграш призів, а потім запрошуємо кожного сюди на розігріш цих призів. Ми дзвонимо по кожній заповненій анкеті та говоримо таке: "Вітаю! Ви виграли. Ви виграли знижку. Щоб її отримати, треба прийти за адресою..., щоб забрати свій приз". І так кожному. Ось, наприклад... - і ця жінка дзвонить по телефону зі заповненої рукою анкети. - Вітаю! Ви виграли. Щоб забрати свій приз, треба приїхати за адресою... Ми вже дзвонили вам? Вибачте. Помилилася...

Жінка поклала трубку.

- І таке буває. Отже, робота шість годин. Платять 600 гривень на місяць. У мене донька, тому мене це влаштовує. - пояснює вона.

Дівчина, яка сиділа за столом поруч мене перед чистим аркушем, піднялася та пішла.

Я не знала, як так одразу піти (а треба було звідси одразу тікати, але звичайним кроком, щоб не визвати підозри, подалі від них та ще й поліцію викликами туди), почекала п'ять хвилин, якось вибачилася, забрала свою резюме та залишила це місце. Але нас випускали через чорний вхід, не через святкові централі двері.

Я пішла, а треба було бути обережнішій, не куплятися на те та тим, що цей старовинний будинок на проспекті, що це лише вакансія на роботу на телефоні.

Коли ви щось заповнюєте, де вам обіцяють розіграш та виграш, задумайтесь, а навіщо взагалі це. А коли дзвонять, щоб запросити, щоб забрати свій виграш у вигляді знижки: це вам впарюють товар удесятеро дорожче за його вартість з маленькою нібито знижкою, щоб заманити вас у пастку.

Аферистів багато.

Пам'ятаю випадок, коли мені подзвонили з банку:

- Теняно Володимирівно?

- Так?..

- Вас турбує банк... такий-то.... ми перевіряємо данні своїх клієнтів. - солоденьким голоском молодим пояснює мені чоловік.

Я ж таким же солоденьким голосом у відповідь:

- Я вам не вірю.

- Та пішла ти на х...р! - істерично крикнули мені у слухавку.

А ще такий випадок був: коли моєму синові було лише три роки, моїй матері подзвонили вночі, що її онук щось натворив та зараз у в'язниці, що терміново потрібні гроші, щоб його визволити, на що бабуся цього "злочинця" відповіла: "Моєму онуку лише три роки"...