Глава 1. Не день, а казка
Кіра
– Не день, а катастрофа, – поскаржилася я в трубку подрузі, яка зазвичай сама скаржиться мені на все підряд, а я лише вислуховую й мугикаю, ніби втішаючи її такою поведінкою.
– Кіро, невже небеса впали й ти теж відчула, що існують труднощі в житті?
– Ні, Алісо, просто сьогодні один клієнт добряче потріпав мені нерви. Я як могла трималася з натягнутою посмішкою, але цей підлий негідник примудрився повністю вивести мене з себе, – продовжую скаржитися й чую смішки подруги.
Добре, що хоч комусь весело!
– Гей, бовдуре, куди ж ти їдеш?
– Кіро, з тобою все гаразд? – хвилюється подруга.
– Так, але тут один негідник «підрізав» мене. Я їду зі швидкістю шістдесят кілометрів у годину. Та йому виявляється цього замало. Здається, він натиснув на газ в підлогу й обігнав мою машину, підрізаючи.
– Та що ж у тебе сьогодні всі негідники? – сміється подруга.
– Алісо, це не смішно. От як отримаєш посвідчення водія, тоді сама зрозумієш як це, коли таких бовдурів на дорозі тьма небесна. За що вони лише права купують? – дивуюся сама собі.
– Ой, ні. Не хочу я вчити ті ПДД та складати іспити. Це не для мене. Та я взагалі боюся сідати за кермо! Який з мене водій? Мені вистачає того, що як їжджу з тобою, чую від тебе парочку лайок про таких бовдурів.
– І то це не все. Я ще стримуюся при тобі.
– Ого! – дивується Аліса. – Ну все, ти остаточно відбила в мене охоту складати іспити на водія, – хихоче подруга.
– Та ти не сильно й хотіла.
– Ага. Давай краще повернемося до першого негідника.
– До якого це? – не зрозуміла її пропозиції.
– До того, що тебе сьогодні на роботі вивів із себе, – тактовно, але незадоволеним тоном відповіла дівчина.
– Аа, той… – ледь не вилаялася собі під ніс, та вчасно стрималася.
– Ага. Що він вже зробив? – допитується дівчина.
– Та що? Те йому не так, це йому не так. То зачіска не така, то день не такий. Я стримувалася як могла з усіх сил. Але наостанок навіть я вже не витримала й нагрубила йому, на що чоловік образився й обізвав мене професійно некомпетентною. Уявляєш? Я професійно некомпетентна!
Подруга нічого не говорила, лише сміялася в трубку.
– Знаєш, якби не паскудний характер чоловіка, його можна було б назвати красунчиком, – сказала, а потім вже подумала.
Зараз Аліса почне свої знущання.
– Ооу... ого! Що я чую? То може, ти звернеш на нього увагу? А характер можна ж і підкоригувати ласкою, добротою, ніжністю, любов'ю, наприклад.
– Аліско, ти з дуба впала чи що? – загальмувала на світлофорі так, що аж шини засвистіли. – В мене ж Пашка є.
– Та знаю я твого Пашку. Не хлопець, а ходяча катастрофа. Чого тільки варті його ревнощі, – скептично мовила.
– Він же кохає мене, – захищаю свого хлопця, але подруга продовжує далі покривати його мокрим рядном.
– То виходь за нього заміж, якщо він так тебе кохає.
– Так він же не пропонує.
– Боже, Кіро, чи ти дурна, чи що з тобою? Твій Пашка з'їсть тебе і не вдавиться, причому не лише фізично. Це я про психологічну сторону твого майбутнього заміжжя. І я не жартую.
– Ти про що?
– Та про те, що він з'їсть твій мозок своїми ревнощами, коли станеш його дружиною.
– Ой, Аліско, пригальмуй трохи. Я не збираюся виходити заміж. Ні за Пашку, ні за когось іншого.
– Це ти там гальмуй, подруго, і кидай свого непутящого хлопця. Ніяке майбутнє з ним тебе не чекає.
– Алісо, припини. Досить на сьогодні порад… – прошу дівчину.
Та хіба вона мене слухає?
– Тобі потрібен хороший чоловік, серйозний і впевнений у собі. А головне, надійний і відповідальний.
– Алісо, досить. Поговоримо потім, – кидаю трубку й паркую авто, як завжди, на своїй стоянці під будинком.
Виходжу з машини й прямую до квартири на п'ятому поверсі, яку я нещодавно придбала сама. Маючи свій невеликий бізнес у сфері жіночої краси, я досягла за п'ять років неймовірних висот.
П'ять років… Ще тоді я не мала нічого, але водночас я мала все. В мене був коханий чоловік, за якого я мріяла вийти заміж і розділити з ним усе життя. Та іноді стається не так, як хочеться і навіть кохання, яке здавалося б, що може подолати всі негаразди, зникає наче його й не було. Всьому приходить кінець, а почуття, якщо вони сильні лише з однієї сторони, поготів.
Але я не здалася. Не маю звички здаватися, і тоді, коли зруйнувалося теперішнє і майбутнє водночас, я не здалася. Не зронила ні сльозинки, а пішла від нього з гордо піднятою головою. Ніхто не знав, що коїться в моїй душі, але й показувати всім, що мені боляче, абсолютно не хотілося.
Маючи професію перукаря-візажиста, я відкрила спочатку невелику перукарню у винайманому приміщенні. Нелегко було. Але люди до мене йшли й незабаром я викупила приміщення й створила власний салон краси. З роками постійно його розширювала й отримувала хороші відгуки від клієнтів.
#9118 в Любовні романи
#2219 в Короткий любовний роман
#3534 в Сучасний любовний роман
зустріч через роки, кохання і біль, пристрасть ревнощі інтриги колишні
Відредаговано: 20.05.2022