– Ти що робиш?! – вимагаю, намагаючись надати голосу хоча б трохи обурення, хоча серце калатає так сильно, що, мабуть, він прекрасно це відчуває.
– Несу тебе.
– Дякую, це я помітила! Навіщо? – збентежено питаю.
– Тому що тобі боляче наступати на ногу.
– Це ще не означає, що мене треба викрадати з ресторану!
– Ніхто тебе не викрадає. Відвезу в травмпункт, перевіримо щиколотку й переконаємося, що там нічого серйозного, – відповідає доволі спокійно.
Я кілька секунд просто дивлюся на нього, не вірячи почутому.
– Ти збожеволів?
– Можливо. Тимур сьогодні теж натякав на щось подібне, – хмикає.
– Постав мене на підлогу, – прошу. – Мене там, взагалі-то, людина чекає!
На слові “людина” його брова смикається.
– Твій хлопець? – питає ніби між іншим.
– Так, мій хлопець! – випалюю надто швидко.
– Який став твоїм хлопцем приблизно за пів години нашої розмови?
– Не твоя справа, ким він мені став і коли! Постав мене на ноги, я покличу Мирона, і він мені допоможе.
І ось тут Артем фиркає так виразно, що мені хочеться вкусити його за плече.
– Обійдемося без Мирона.
– Артеме, повернися до своєї подружки, а я сама розберуся.
При згадці про його білявку він раптом дивиться на мене. Лише коротко, але я відразу помічаю, як у блакитних очах знову з'являється щось підозріло веселе.
– Знову вона тобі спокою не дає? – питає з цією своєю дибільною усмішкою на обличчі.
– Мені абсолютно байдуже до неї, – доволі правдоподібно брешу.
– Звісно.
– І перестань так усміхатися! – ціджу.
– Як?
– Наче ти щось собі вигадав.
– Я нічого не вигадую, руда. Ти прекрасно справляєшся сама, – сміється.
– Ненавиджу тебе, – бурчу.
– Це я вже чув.
Він просто несе мене далі, абсолютно ігноруючи всі мої протести, і найгірше – я поступово перестаю чинити опір. Не тому, що погоджуюся з ним. Просто кожна спроба поворухнути правою ногою відгукується неприємним болем у щиколотці, а впасти вдруге за вечір я точно не хочу.
Тому міцніше тримаюся за його плечі й сердито дивлюся вперед, поки ми виходимо з коридору. Я чекаю, що Артем хоча б повернеться до свого столика. Скаже своїй подружці, куди зібрався. Забере речі. Врешті-решт, згадає, що прийшов сюди не сам. Але він навіть не повертає в той бік. Просто прямує до виходу так, наче його вечеря закінчилася тієї миті, коли я підвернула ногу.
І це чомусь змушує мене замовкнути.
Тому що якби Артем просто хотів продемонструвати свою шляхетність, він міг би посадити мене на найближчий диван, покликати офіціанта, Мирона чи кого завгодно й повернутися до своєї супутниці. Міг допомогти дійти до столика й забути про мене через хвилину. Це було б логічно. Нормально. Цілком у стилі чоловіка, з яким ми домовилися, що наша ніч нічого не означала.
Але він цього не робить. Він несе мене до виходу. І, схоже, справді хвилюється.
– Артеме, – уже тихіше кличу, коли автоматичні двері ресторану розсуваються перед нами й холодніше вечірнє повітря торкається оголених плечей.
– Що?
– Ти навіть не сказав їй, що йдеш.
Він дивиться на мене.
– Напишу.
Всього одне слово. Так просто, наче це взагалі не має значення.
– А Мирон?
Його щелепа ледь помітно напружується.
– Йому теж можеш написати.
Я примружуюся.
– Ти зараз серйозно пропонуєш мені написати чоловікові, з яким я прийшла на побачення, що мене забрав інший чоловік?
– Можеш не вдаватися в подробиці.
– Ага. Напишу: “Мироне, дякую за вечерю, але мене щойно виніс із ресторану на руках блондин, із яким я випадково переспала минулого тижня. Не хвилюйся, все під контролем”.
Артем спотикається і мало мене не впускає.
– Гей! Обережніше!
– Тільки спробуй написати саме так.
Я не витримую й сміюся.
– Чому? Боїшся за свою репутацію?
– За твою, – бурчить.
– Яка турбота.
– Мовчи краще й тримайся.
– Я й так тримаюся, – міцніше тисну на його плечі.
– Оце вперше за вечір хороше рішення.
До його машини ми доходимо за кілька хвилин, і лише тут Артем нарешті обережно опускає мене на асфальт. Не відпускає одразу – одна рука залишається на моїй талії, поки він переконується, що я стою на здоровій нозі. Я мимоволі стискаю пальцями його плече, а він нахиляється трохи ближче.
#59 в Любовні романи
#26 в Сучасний любовний роман
протистояння характерів, від ненависті до коханні, зародження почуттів
Відредаговано: 19.11.2026