Глава 7

Коли вода почала остигати, заспокоїлася і я. Електрика тут відсутня, тому і на фен сподіватися не доводиться. Одягнувшись тепліше і накрутивши на мокре волосся рушник, йду до їдальні, якщо цю кімнату можна так назвати.

Агата базікає та сміється з Артуром. Дивуюся їй просто, мені б таку витримку. Я сідаю подалі від них, ближче до каміна, щоб хоч якось просушити волосся.

- Мила, ми на тебе чекаємо, їжа холоне, - подала через час голос Агата.

- Артуре, - сідаю за стіл, начепивши на обличчя нахабну посмішку. - А що якщо тобі замутити з моєю матір'ю? А що? Виглядає вона класно і причому молодше за тебе років так на двісті шістдесят. Ти ніби їй сподобався!

- Шарлотто! - вигукує Агата, роблячи великі очі. На її думку це негодяща тактика.

- Смішно, - усміхається Артур. - Ти жартуєш - це вже непогано. Давай поговоримо серйозно?

- Добре, давай! Навіщо тобі сила цього проклятого місяця? - випалюю я, випереджаючи його питання.

- Щоб заткнути вартових та поставити їх на належне місце. Тут все ясно, - хмуриться Артур. - Краще скажи мені, ким ти мріяла стати у житті?

- Що? - качаю головою. Не те щоб я не зрозуміла питання - я не звикла його чути. Мені його ніхто не задавав. А він запитав. ... І знову змусив мене розгубитися.

- Коли твоє навчання у пансіонаті добігало кінця, невже ти не міркувала про те, що слід вступити до коледжу або зайнятися власною справою, щоб мати особисті кошти? - вони дивляться на мене, чекаючи відповіді, а я сиджу опустивши голову і судомно дихаю, ось-ось готова розплакатися. Так нерозумно. Ми говоримо про прості речі, немов ми це не ми.

- Там ... подібні думки в голову не приходять, - шепочу я, не дивлячись ні на матір, ні на Артура. - За кілька місяців до свободи, ти тільки й думаєш як би не помилитися, щоб це пекло не продовжили ще на кілька болісних тижнів. Хоч би не посміхнутися у недозволеному місці і не здригнутися, коли класна дама б'є тебе указкою по пальцях. Або як тихенько з'їсти поцуплений шматок хліба вночі між другою та третьою годинами, коли чергові вихователі сідають дрімати. Але частіше ти стежиш, щоб в цей час тобі не влаштували «темну» ті, хто затаїв на тебе злість. А в останній день я не могла повірити, що вижила і що я нарешті вирвуся. І всі мої думки були побачити Баса. Це все, що я хотіла - відчути себе живою та вільною. ... А ти взяв і знову відновив цю в'язницю, виправдавши у суді цих садистів.

- А ти взагалі пішла до вартових, щоб допомогти їм мене прикінчити, - подав голос Артур. - Будемо продовжувати кидатися взаємними звинуваченнями? ... Наприклад, я не бажаю топтатися у минулому, я хочу жити далі. …Шарлотто, а після або зараз ти не замислювалася, у чому б тобі хотілося себе виразити? Або ти просто хочеш стати хорошою господинею, матір'ю і дружиною, що теж чудово, бо жінці належить виконувати роль берегині вогнища, а про решту піклується її чоловік. ... Але дивлячись навколо, я помітив, що у сучасному світі жінки з їхньою свободою та гендерною рівністю цілком успішні і самостійні ...

- Ніби мені це світить! - підкидаю на нього очі.

- А чому ні? - здивовано знизує він плечима. - Або ти придумала собі історію про чудовисько, який мріє згноїти тебе в цих стінах? А може, тобі навпаки подобається залежність і жорсткий контроль з боку чоловіка? - з цікавістю звузив він очі.

Схоплююсь, підходжу до нього впритул, одночасно задираю кофту і хапаю його за руку, прикладаючи його долоню до свого роздутого потемнілого живота:

- Ось чому! - відповіла я. - Помацай! Ти відчуваєш, що це дозволить мені повірити, нібито я отримаю свободу, можливості, життя, яке мені б хотілося? Га? Як думаєш, після цього я можу повірити, що ти не станеш мене контролювати?

Він легенько гладить мій живіт і пильно дивиться мені в очі довгим поглядом, поринаючи ним у мене. Він це вміє - одним поглядом загнати твою душу у глухий кут:

- Я теж схильний до руйнівних емоцій та вчинків, коли я відчуваю біль зради, Шарлотто. Незважаючи на мої здібності та сили - частина мене людяна і вона, на жаль, може страждати і проявляти слабкість, - вимовляє Артур, не віднімаючи руки. Він торкається мене так ніжно, але я не можу зрозуміти цієї його ніжності. - І ось результат. Але це не означає, що я збираюся чинити з тобою, як звір, Шарлотто. Так, за своєю природою я дуже обережний і недовірливий, але до жінки, яка мені подобається - я проявляю особливо пильну увагу, і я не можу сказати, що контроль зовсім зникне. І що ти будеш повністю вільною - я теж не можу стверджувати. Тому що тобі доведеться слідувати одній з умов - ніяких вартових. Але у тебе можуть з'явитися можливості. Я не хочу, щоб ти вважала мене монстром і деспотом.

- Але ти саме монстр і деспот. Ось, наприклад, що трапилося з Тіреєм?

- Коли я витягну з нього частину сили, яка потрапила у нього - Тірей знову стане собою і буде вільний на всі чотири сторони. Не тікай від питання, Шарлотто!

- Я можу подумати?

- Ні, тому що ці думки вже є у твоїй голові, - його тон. Я не знаю, що йому відомо про деспота, можливо, у нас з ним різне уявлення, але деспоти саме таким тоном і розмовляють.

Зітхаю, збираючись повернутися на місце, але він утримує мене.

«Ні, ні, ні. Навіть не думай. Я не сяду до тебе на коліна!» - проноситься у мене в голові. Артур м'яко тягне мене на себе і ось - я сиджу у нього на колінах, сопучи від обурення.