Глава 6

- Сподіваюся, після ти нас визволиш? - обережно поцікавилася у нього Агата, швидко взяв себе в руки.

- Щоб вона повернулася до свого недолугого чоловіка? - хмикнув Артур, опустивши очі задумавшись на кілька секунд, пару разів змахнув тепер вже своїми пухнастими віями перш ніж пильно уп'ястися прямо на мене.

- Це вже не твоя справа, - рипнула я зубами.

- Моя! Це моя справа, Шарлотто! - підвищив він голос, стискаючи кулаки. - Кинутися шукати захисту у вартових - було помилкою! Вийти здуру заміж за вартового - було величезною помилкою! Але я допоможу тобі їх виправити! - блиснув він очима, піднімаючись з місця. - Далі по коридору ваші спальні. Нагадую - виходу звідси немає!

- Ти не примусиш мене силою! Я не залишуся з тобою, навіть якщо мені прийдеться прожити все життя у цьому склепі на скелях! - пластикова виделка у моїй руці розсипалася на кілька невеликих частин.

- Терпіння мені не позичати, я триста років чекав свого відродження, - посміхнувся Артур. - Але тобі варто задуматися про те, як тобі вдалося вижити у Манакрі і згадати свої відчуття, коли ти опинялася у дитинстві на руїнах Ерімора, коли ти бігала туди зустрітися з Басом.

- Я вижила у Манакрі тільки тому що у мене була мета - знову побачити Баса, моя любов до нього! - огризнулася я.

- Тебе зберіг шматок каменю, який бовтався у тебе на шиї, нагодований моєю силою, знайдений на руїнах мого замку. Ти вижила завдяки своїй безстрашності, упертості та тіні, яка охороняла тебе всі ці роки! Бо я її до тебе приставив!!! - жорстко відрізав Артур, залишаючи кімнату.

З відчуттям повної спустошеності і нищівного відчаю я ледве допленталася до ліжка, переможено на нього впавши.

- Не треба, дівчинко моя, не гризи себе з такою силою, - Агата вляглася поруч зі мною, незграбно згрібаючи мене в оберемок. - Не накручуй себе, це не допоможе.

- А що допоможе? Що допоможе такій нещасній клінічній ідіотці, як я? - в серцях схлипнула я. - Спочатку мене контролювали у Манакрі, потім Біла варта у Донбарі, тепер ось Артур! Мені ж таки не на роду написано чинити по-зрадницьки? ... Батько теж вважав мене зрадником, як і Бас. А Даніель?  ... Мені його бракує. Я егоїстка. Мені не треба було його залишати, ми все одно не перевіримо, чи говорить Артур правду.

- Шарлотто, давай поглянемо на ситуацію під різними кутами, - гладить мене по волоссю Агата. - Коли ти попросила притулку у вартових, Артур прийшов в сказ і вже тоді він поставив перед собою мету - будь-якими способами видряпати тебе з Донбара. Я вже говорила тобі, що він поводиться, як чоловік, якому ти не байдужа. Так, він дуже на тебе злий, його чоловіча гордість постраждала, але він не віддасть тебе Даніелю. З огляду на здатності Артура в цьому навіть можна не сумніватися. І про те, що ти поспішно вийшла заміж і що Даніель не той хлопець, я тобі теж говорила. Так, Ден цікавий, з ним тобі спокійно і весело, тебе зацікавив його йоржистий характер, але ось утримати тебе надовго він би не зміг, в цьому ти дуже схожа на мене. Крім того, мені вдалося вивідати деяку неприємну, але достовірну інформацію. …Мене виперли з Донбара не тільки тому що я вступила у змову з повелителем тіней, але ще й тому що я занадто багато знаю. ... А довідалась я про таке, дівчинко моя, що твої стосунки із Даніелем виникли не через тяжіння двох призначених один одному душ. Вартовим будь-що-будь потрібно було обірвати твій зв'язок з відьмаками і якщо не допомогла штучна кома - до тебе застосували магію. Приворотні чари, потай від усіх, глава ордена зважився на такий крок. Прив'язавши тебе до Даніеля, від якого так само приховали цей ганебний факт, орден розраховував послабити силу Артура. Більшість вартових засудили б застосування насильницьких чар, навіть мисливці не вітають подібного, нав'язана любов завжди погано закінчується. Чарльз ризикнув, але він не очікував, що ви ще й одружитеся на додачу. Так що ваші почуття, сонечко, не зовсім щирі і не зовсім справжні. Розумієш? Тобі потрібен чоловік набагато сильніший за тебе, чий норов крутіше твого, хто змусить тебе здатися без всякої магії.

- І що ти хочеш мені сказати, що це Артур? - обертаюся до неї з обуренням, геть приголомшена почутим. - Ти хочеш, щоб моєю парою став цей монстр? Хіба матері хочуть такої долі для своїх дочок? А може, ти зовсім не моя мати, а дуже вдала її копія, одна з тіней Артура?

Посміхнувшись, вона лише співчутливо хитає головою.

- Ні, я справжня, але трохи набралася мудрості. І те, що він притягнув мене сюди заради тебе - вже говорить багато про що. Вартові тепер в курсі, що я в руках повелителя тіней, адже він поцупив мене з-під їхнього нагляду самим нахабним чином. Я не знаю, хто твій чоловік, Шарлотто, і Артур теж лякає мене до остраху, я б хотіла опинитися на недосяжній для нього відстані. Але тобі варто подумати про тактику поведінки. Якщо ти будеш кидатися звинуваченнями, гарчати і плакати - ти дійсно залишишся тут до кінця своїх днів. Сила жінки у її чарівності, розумі та хитрості. Не час зараз кидатися емоціями. Візьмемо, наприклад, кота, а чоловіки, щоб ти знала, дуже схожі на цих створінь. Якщо кота весь час гнати, штовхати, дражнити і гладити проти шерсті - з часом він розлютиться, перетворившись на дику шиплячу тварюку, яка буде розпускати кігті при твоїй появі. А якщо підійти з ласкою, смачно годувати, чесати за вушком і гладити спинку, дозволяючи йому сидіти у тебе на колінах або гуляти де йому заманеться - він прив’яжеться до тебе, відповідаючи тією ж ласкою і задоволеним муркотінням. Терплячою мудрістю та ласкою, жінка може приручити будь-якого монстра, заповнити світлом своєї любові темряву у кутах його душі та змусити його дивитися на світ іншими очима. Запевняю, природа наділила жінок зброєю, вона не залишила нас беззахисними і зовсім ми не слабка стать. Навпаки.