Глава 2

Емоції, які заповнили мене складно описати простими словами! Але найбільше було гніву. Як же я злилася за те, що він знову всіх провів! Хотілося буквально покусати кожен кут.

- Не те щоб я був сильно радий тебе бачити, - пробурчав Тірей, коли я клекочучи від обурення сіла за стіл в їхньому будинку на фермі. - Ми з твоїм чоловіком бачилися буквально сьогодні, - по всьому видно, що настрій у старшого брата не самий райдужний. - У камені нічого немає, Чарлі. Те, що ми прийняли за душу Баса - було лише її відгомонами.

- Артур зник, - вимовила я, ні на кого не дивлячись. - Вірніше, він і не попадався. Це була дуже правдоподібна лялька, тінь, яку він клонував. Навіть вартові на радощах не здогадались. Недолугі телепні. Тепер я впевнена - його і на полі бою не було, він спостерігав і отруйно посміхався звідкись здалеку. Вартових більше хвилювала сила червоного місяця, яка так невдало дісталася нам двом . ... Цікаво, наскільки ви були присвячені у його плани?

- Це що таке, докір? Підозра? О, як раз в дусі вартової! Браво, Чарлі! - визвірився Тірей. - Прокляття! Це найгірша новина на сьогодні! Я був абсолютно впевнений, що Артур за гратами, - розтираючи потилицю, він почав ходити туди-сюди, шепочучи щось незнайомою мені говіркою. - Все без толку! Якщо він не захоче - ми ні за що його не знайдемо! Я його не відчуваю!

- А якщо нам знову звернутися до сили? Нехай я ні чорта в цьому не розумію ...

- Чарлі, ти зовсім не знаєш Артура! - перебив мене Тірей. - Якщо він не хоче - хріна з два його хто-небудь знайде. Але ти не переживай, надовго він нам з тобою розслабитися не дасть. У порівнянні з ним - ми дві спітнілі миші, а він досвідчений котяра. І чому б йому з нами не пограти, за триста років адже занудьгував бідненький! А коли йому набридне - він нас красиво приб’є! Тому що зрадників Артур ненавидить найбільше, а ми з тобою, з його точки зору, його зрадили!

- У тебе що істерика?

- Так, Чарлі, у мене срана істерика! І мені не дає спокою думка, що якби не ти - нічого б цього не сталося!

- О, так, валіть все на жінок! Правильно, це дуже зручно! Це ми придуркуваті стерви в усьому винні! - завелася я у відповідь. - У тебе є книги про ваше братерство, про відьмаків і вся правда про них?

- Навіщо?

- Артур порадив, - рипнула я зубами. - Ось хочу почитати перед смертю.

Ще не відомо, хто з нас психував більше, Тірей або я. Адже якщо вже так по-чесному - мені було страшно. І я не здивуюся, якщо Тірей теж боявся. Тому що Артур анітрохи не ослаб, навпаки, він втягнув нас у свої смертельно небезпечні плани, для чогось нагородив нас цією силою червоного місяця, сховав душу Баса і заліг на дно разом зі своїми секретами і таємницями, забравши з собою відповіді, які мені так вкрай важливо знати.

Повернувшись, Тірей вивалив переді мною стопку старих книг.

- Розважайся! У вартових такого чтива не знайдеш, у них дещо інші погляди на речі. В їхніх книжечках ми нікчеми без моральних принципів і нерозсудливі монстри!

- Ну який же ти монстр? Ласкавіше і поступливіше за тебе в житті не бачила, - уїдливо відповіла я.

- Пішла ти, - буркнув він. - Будь готова, що тепер тебе замкнуть. Іди сама поки вартові не з'явилися за тобою особисто.

Вони вже чекали на мене на іншому кінці тунелю. Найбільше вколов докір в очах Даніеля. ... Слухняної дружини з мене не виходить, я знову його підвела.

- У камері був зовсім не Артур! Але ви й так вже це знаєте! - видала я, переходячи на захист, перш ніж хто-небудь з них відкрив рот. - Але у мене були до нього питання і його тінь підказала, як зняти браслет ...

- Ти покинула Донбар, - процідив глава ордена, суворо стиснувши губи.

- Так я все-таки у полоні?

- Гм, мабуть я, як і весь орден думав, що ти, Шарлотто, вважаєш себе однією з нас. У вартових існують свої закони і правила без винятків! Справи дуже серйозні, щоб ставитися до них так безтурботно, як ти. Орден буде змушений тебе замкнути в клітці для Артура, принаймні, поки ми не виженемо з Донбара усіх його тіней. На Даніеля можеш не поглядати, він свою догану вже отримав! І ще. ... Агата позбулася права ховатися в Донбарі. Змова з ворогом позбавила твою матір привілеїв варти.

- Що за маячня?! Та ви немов божевільні фанатики! - вирвалося у мене, навіть не дивлячись на застережливий жест Даніеля. - Вона ж просто через страх мене втратити відмочила цю дурість. Якщо на те пішло, я так само вступала у змову з ворогом! 

- Ти інший випадок. Те, що ти дізналася правду про себе лише нещодавно і те, що ти ще не взяла собі за звичку дотримуватися законів вартових, а про деякі правила ти ще навіть не чула, тому ми лояльно поставилися до твоїх помилок, Шарлотто. Але наше терпіння не безмежне. До всього, хтось повинен контролювати твої здібності і силу темних, яка замкнена у тобі. Поки що тебе доведеться відправити в ізольовану камеру, де ти будеш знаходитися під наглядом до особливого розпорядження! - з цими словами глава ордена спробував видерти у мене з рук книжки.

- Ні!!! - викрикнула я зі злістю, і до жаху вартових і мого власного подиву - стримуючі мене наручники, з висіченими на них магічними рунами, які запечатують магію і таке інше, несподівано лопнули, впавши до ніг, брязкаючи ланцюгом. У відповідь на це, в мою сторону різко змахнули з десяток рук, викреслюючи у повітрі знаки захисту, злетіли енергетичні батоги. Ось тільки моя сила вже звела щит, причому діяла я несвідомо. Один тільки Даніель стояв нерухомо, хмурячись все сильніше.