Розділ 2.1

Тацю з чаєм для королеви залишили у вітальні. 

Я сиділа навпроти Емілі, втупившись у блідо-зелений напій у чашці, який мав називатися жасминовим. Королева мовчала. Я теж. Поки що.

Пальці ковзнули по порцеляні. Давно не пила напоїв з такого посуду. Попри те, що Вісники ніколи не жалілися на злидні, заведено було інакше. Мінімум на комфорт: глиняний посуд, жорстка постіль. Проте зброя найкраща. Як і вчителі, які допомогали її опанувати.

Та мене вчили не тільки битися. А і спостерігати. Та думати. 

Про замовлення, через яке опинилася тут, я дізналася місяць тому, коли здавала свій контракт і отримувала оплату за нього.

Це було у нижньому відділі Сьомого крила — місці, куди не заходили новачки.

Вісник, що того дня розплачувався зі мною, тільки гмикнув, коли я ступила усередину. Я знала, що він поставив на те, що я не повернуся живою з завдання. Програв.

Віддав мені мішечок з монетами і ніби випадково скинув один зі сувоїв на підлогу. Тоді я навіть не замислилася, що це він так вибачився за ставку проти мене. 

А у тому розкритому сувої, який я підхопила, було замовлення. На ім’я королеви Ретільванії. Без імені замовника, як завжди. Не той тип документів. Не у таких сувоях вказується, хто платить за життя. 

І мітка на ньому була червона. Не мій рівень. Узяти, щоб саботувати, не вдасться. 

Я пішла того ж вечора. Без дозволу. Без прощань. Без спроб пояснити, чому раптом не обираю новий контракт, а просто зникаю у ночі. Вісницею від цього я бути не переставала і могла повернутися у будь-який момент. 

Та тоді не це було важливо. А те, що хтось знову бажає смерті одній з родини Браер. І нехай моя сестра вже була заміжня і увійшла у рід свого чоловіка, Браер вона все ще була. Глибоко у душі.

— Може, скажеш щось? — озвалась Емілі, коли тиша затягнулася. Її голос прозвучав м’яко, майже звично.

Я звела погляд на сестру.

— Краще спитаю, — відповіла я. — Про що ти думала, зберігаючи все це в таємниці від короля? Ти вагітна коронованою дитиною. Що мав робити твій чоловік, якщо тебе і твою дитину вбили б?