Розділ 25

Наслідок

— Тепер усе справедливо.

     Чоловік із маркером R-21 сказав це настільки спокійно, що Рейну захотілося його вдарити. Не через самі слова. Через інтонацію. Так могла говорити система, яка щойно завершила розрахунок і отримала правильну цифру. Наче справедливість була функцією, яку достатньо активувати. Наче десь у Всесвіті існував перемикач із двома положеннями: «неправильно» і «правильно».

Рейн уже зустрічав надто багато машин, протоколів і людей, які думали саме так.

Він повільно підійшов до медичного ліжка. Дан Релл — якщо B-4 правильно визначив особу — лежав блідий, виснажений, із тонкими зеленуватими лініями під шкірою. Маркер на зап’ясті світився дедалі слабше.

— Ні.

Дан подивився на нього.

— Що?

— Ще нічого не справедливо. Ти навіть не знаєш, хто ти.

— Правда.

— Ми теж.

— Правда.

Рейн кивнув на знак під його шкірою.

— І це ще не робить тебе суддею.

Дан опустив погляд на власне зап’ястя. Світіння R-21 майже згасло.

— Я не казав, що суддя.

— Тоді що означало «тепер усе справедливо»?

Дан мовчав довше, ніж треба було для підготовленої відповіді. Потім щось змінилося в його обличчі — не фізично, радше з нього раптом вийшла чужа впевненість. Замість носія загадкової функції перед ними лишився змучений чоловік років сорока, наляканий не менше за всіх інших.

— Не знаю.

Дорн сперся на молот.

— О.

Рейн глянув на нього.

— Наш.

— Це вже перестало бути смішно.

— Трохи.

Нара стояла по інший бік ліжка й дивилася не на обличчя Дана, а на зеленуваті лінії під шкірою його шиї. Вона вже назвала їх Ket-Ar root scar, але поки що це було лише впізнавання структури, а не пояснення механізму.

— Ти пам’ятаєш Кет-Ар.

Дан заплющив очі.

— Так.

— Яке місто?

— Не місто. Третє кільце Сайр.

Нара застигла. Айлін повернула голову.

— Було таке?

— Так. Житловий сектор. До розриву — трохи менше трьох мільйонів людей.

— Два мільйони дев’ятсот сімдесят одна тисяча, — сказав Дан.

Нара зблідла.

— Звідки ти знаєш?

— Я там жив.

— Ні.

Дан відкрив очі.

— Я пам’ятаю, що жив.

— Це не те саме.

— Для мене зараз — майже те саме.

Рейн підійшов до медичної консолі B-4. Після останніх подій він уже не довіряв автоматичним інтерпретаціям, тому відкрив тільки базові біологічні дані, без continuity-підтвердження.

— B-4. Пасивна ідентифікація пацієнта. Без handshake.

Система не відповіла голосом. На стіні з’явився текст.

BIOLOGICAL SUBJECT IDENTIFIED

NAME: DAN RELL

AGE AT MERIDIAN DEPARTURE: 41

ROLE: ENVIRONMENTAL SYSTEMS TECHNICIAN

ORIGIN: HELOS TRANSIT COLONY

BASELINE HUMAN

R-LINE MARKERS AT DEPARTURE: NONE

Дан кілька разів перечитав власне ім’я.

— Дан.

— Пам’ятаєш?

— Ні.

— Зовсім?

Він заплющив очі.

— Пам’ятаю, що ненавиджу солодкий чай.

Дорн кивнув.

— Значить, живий.

Кіара повернулася до нього.

— Це критерій?

— Один із.

На стіні з’явилися нові дані.

CURRENT CONDITION: MULTIPLE CAUSAL MEMORY INTRUSIONS

LOCAL CONTINUITY: PRESENT

NONLOCAL MEMORY SOURCES: 17

— Сімнадцять? — перепитав Рейн.

Друга Мая стояла біля дверей медичного відсіку й раптом зблідла.

— Це не сімнадцять його версій.

Айлін глянула на неї.

— Тоді що?

— Сімнадцять наслідків.

У кімнаті стало тихо. Рейн повернувся до неї.

— Поясни.

Друга Мая дивилася на Дана так, ніби нарешті впізнала не його, а сам принцип.

— Після нашого контакту в мене залишився фрагмент старої B-4 документації. Не про конкретного носія. Про функцію. R-21 не переносить одну людину між гілками так, як це робили деякі continuity-системи. Він зберігає слід рішення.

Дорн скривився.

— Звучить гірше.

— Бо так і є, — сказала Нара.

Рейн схрестив руки.

— Нормальними словами.

— Якщо в одній гілці хтось приймає рішення, а ціну цього рішення за допомогою continuity-механізму перекидають в іншу гілку, R-21 може зберегти причинний зв’язок.

— Навіщо?

Друга Мая не відразу відповіла.

— Щоб потім не можна було сказати: «це сталося не через мене».

Рейн перестав дивитися на Дана й перевів погляд на Нару.

Вона зрозуміла раніше, ніж він заговорив.

— Кет-Ар.

— Ні.

У її голосі вперше з’явився майже відкритий страх.

— Я не переносила наслідок в іншу гілку. Я відрізала систему.

Дан повернув до неї голову.

— А люди померли пізніше.

Нара завмерла.

— Так.

— Двадцять вісім мільйонів за п’ять років.

— Так.

— Ти це пам’ятаєш.

— Кожного дня.

Дан дивився на неї ще кілька секунд.

— Тоді R-21 тобі не потрібен.

Це вже звучало інакше. Не як вирок. Не як звинувачення.

Рейн помітив.

Дан притиснув пальці до скроні.

— Я не розумію.

— Що саме?

— Тут… наче хтось відкрив сімнадцять книг одночасно. В одній я Дан Релл. В іншій я хлопець із Кет-Ару. У третій…

Він різко замовк.

— Що?

— Я жінка. Старша. Стою біля чорної води й знаю, що через моє рішення загинув корабель.

Дан заплющив очі.

— Це не мої спогади. Але болять так, ніби мої.

Кіара вже тримала медичний сканер.

— Можна вимкнути маркер?

Айлін похитала головою.

— Не R-18.

— І не різати, — одразу сказав Рейн.

Нара глянула на нього.