Розділ 24

— Двері.

Слово зависло в чорній залі.

Дві Маї сказали його одночасно.

Тим самим голосом.

З однаковою інтонацією.

Але Рейн уже знав достатньо, щоб не називати це доказом того, що вони стали однією людиною.

Він дивився на них.

Одна лежала в руках Кіари.

Друга — біля нього.

Обидві важко дихали.

Обидві були блідими.

Обидві залишалися собою.

Поки.

За прозорим провалом під ними чорні кільця навколо центру Астреї повільно оживали.

DEEP STRUCTURE WAKE: 5.00%

Цифра не росла.

Це було добре.

Можливо.

Рейн ненавидів це слово.

— Які двері? — запитала Кіара.

Місцева Мая підняла голову.

— Я не знаю назви.

Друга Мая:

— Її немає.

Вони знову сказали майже разом.

Потім обидві завмерли.

Подивилися одна на одну.

Місцева:

— Не роби так.

Друга:

— Я не спеціально.

— Я теж.

Кіара стиснула губи.

— Ви окремі?

Мая повернулася.

— Так.

Друга:

— Так.

Пауза.

Місцева:

— Але тепер я пам’ятаю частину її.

Друга:

— І я — її.

Рейн:

— Скільки?

Обидві мовчали.

Потім друга:

— Недостатньо, щоб було зручно.

— Добре.

Кіара глянула на нього.

— Що тут доброго?

— Якби сказала «все», було б гірше.

— Справедливо.

Нара підійшла до краю чорної платформи.

Її пальці тремтіли.

Ледь.

Рейн помітив.

Для Нари це означало багато.

Жінка, яка відрізала цілу систему разом із мільйонами майбутніх смертей, майже ніколи не показувала страх.

Тепер показувала.

— Двері куди? — запитала вона.

Друга Мая дивилася вниз.

— Не «куди».

Айлін:

— А?

— «Звідки».

Тиша.

Чорний центр під ними був надто маленьким для того, що вони бачили.

Не фізично.

За масштабом планети це була точка діаметром, можливо, кілька десятків кілометрів.

Але сенсори не могли визначити глибину.

Бо за цією темною поверхнею не було мантії.

Не ядра.

Не простору Астреї.

Було щось інше.

Дорн підійшов ближче.

— Якщо двері ведуть не звідси, а сюди...

Карр:

— Щось може зайти.

— Саме.

Карр підняв молот.

Нара:

— Не допоможе.

Карр подивився.

— Ще не пробував.

Дорн:

— Наш.

Рейн:

— Не зараз.

Старша Ліра мовчала.

Її сигнал залишався нижче.

Ближче до Замка.

Не рухався.

Або вони просто більше не могли зрозуміти, що таке «рух» усередині цієї структури.

Молодша Ліра залишалася біля монастиря.

Далеко.

На поверхні.

І там Томас Керн щойно назвав її «сорок третьою».

Ще одна проблема.

Потім.

Якщо буде потім.

Рейн:

— Мая.

Обидві:

— Яка?

Пауза.

Дорн тихо:

— Це надовго.

Кіара:

— Місцева.

Місцева Мая:

— Так.

Рейн:

— Ти сказала, що знаєш, як зупинити Ліру.

— Так.

— Як?

Вона не відповіла одразу.

Друга Мая дивилась на неї.

Не підказувала.

Добре.

Мая:

— Не зупиняти її.

Рейн заплющив очі.

— Сімейне?

Кіара:

— Не починай.

— Вибач.

— Поясни.

Мая сіла.

Кіара допомогла, але не тримала.

— Старша Ліра хоче віддати себе дверям.

Рейн:

— Знаємо.

— Ні.

— Ми неправильно зрозуміли «віддати».

Пауза.

— Вона не хоче стати носієм.

— Тоді?

— Вона хоче стати адресою.

Aйлін різко підняла голову.

Нара:

— Причинною.

Мая кивнула.

— Так.

Рейн згадав чорні лінії на шиї старого Едрана.

Маршрут у людині.

Причинна адреса.

Ліра мала сто сорок три пам’яті.

Сто сорок три гілки.

Сто сорок три дороги.

— Вона дає дверям карту, — сказав Рейн.

— Так.

— До всіх Астрей, які пам’ятає.

— Так.

Нара:

— Тоді це гірше, ніж точка збору.

Друга Мая:

— Значно.

На стіні з’явився рядок.

EXTERNAL ADDRESS ACQUISITION: 143 / PARTIAL

Рейн відчув холод.

— Воно вже бере.

Мая:

— Через старшу Ліру.

— Вона погодилась?

Друга Мая:

— Не повністю.

Рейн:

— Що означає?

— Вона відкрила пам’ять.

— Але не сказала «так» на перенесення.

— Чому?

Мая подивилась вниз.

— Бо чекає.

Кіара:

— Чого?

Відповідь прийшла сама.

Голос старшої Ліри.

Тихий.

— Тебе, Рейне.

Усі завмерли.

Рейн не відповів.

Ліра засміялась.

Без радості.

— Добре.

— Нарешті навчився.

Він мовчав.

— Я не прошу тебе говорити.

— Просто слухай.

Нара:

— Не вір їй.

Старша Ліра:

— І тобі привіт, Наро Восс.

Нара зблідла.

— Ти мене знаєш?

Ліра:

— В сорока семи гілках.

Тиша.

Нара не відповіла.

— В одинадцяти ти мене вбила.

— У трьох я вбила тебе.

Пауза.

— В одній ми працювали разом.

Нара:

— І чим закінчилося?

Старша Ліра мовчала секунду.

— Погано.

Дорн:

— Нарешті чесна статистика.

Кіара:

— Локальний.

— Знаю.

Старша Ліра:

— Рейне.

Він мовчав.

— Ти вважаєш, що я хочу відкрити двері.

— Ні.

Пауза.

— Я хочу дати їм неправильну адресу.

Мая різко підняла голову.

Друга:

— Вона бреше.

Старша Ліра:

— Не повністю.

Рейн стиснув зуби.

Це ставало звично.

Правда, змішана з брехнею.

Найкращий тип.

Ліра:

— Те, що стоїть за дверима, вже знайшло наш набір реальностей.

— Через Root.

— Через Карон.

— Через мене.

— Через вас.

Пауза.

— Воно вже йде.

Рейн згадав зорі, що зникали.