Розділ 24

Те, що стоїть за дверима

— Двері.

      Слово зависло в чорній залі, і Рейн кілька секунд не міг відірвати погляду від двох Май. Вони вимовили його майже одночасно, тим самим голосом і з однаковою інтонацією, але після всього, що сталося з Едранами, цього було недостатньо, щоб назвати їх однією людиною. Одна лежала біля Кіари, друга — трохи далі, спираючись долонею об чорну підлогу. Обидві важко дихали, обидві були блідими, в обох на скронях блищав піт. І все-таки вони залишалися двома окремими людьми. Принаймні поки. Під прозорою ділянкою підлоги, на глибині ще сотень кілометрів, повільно світилися концентричні кільця Замка. Тепер Рейн уже розумів: сам Замок був не тим, чого вони боялися. Він був механізмом розділення, системою, яка тримала дві області реальності окремо. А темна точка в самому центрі була межею, що вела не «кудись» у звичайному просторовому сенсі.

DEEP STRUCTURE WAKE: 5.00%

Цифра не росла. Рейн вирішив поки не називати це хорошою новиною. Останнім часом хороші новини мали неприємну звичку вимагати уточнень.

— Які двері? — запитала Кіара.

Місцева Мая підняла голову.

— Я не знаю їхньої назви.

Друга Мая повільно сіла.

— Її, схоже, немає. Принаймні в тих фрагментах пам’яті, які я отримала.

Айлін присіла біля прозорої частини підлоги, не торкаючись її.

— Ти сказала, що це двері. Куди вони ведуть?

Друга Мая похитала головою.

— Не «куди». «Звідки».

Дорн підійшов ближче до провалу. Карр став поряд, стискаючи молот. За чорними кільцями сенсори не бачили ні мантії, ні ядра, ні іншого шару Астреї. Дані просто переставали описувати знайомий простір. Не було відстані, яку можна виміряти. Не було температури. Навіть поняття напрямку починало втрачати сенс.

— Тобто якщо це двері не звідси, а сюди… — сказав Дорн.

— Щось може зайти, — закінчив Карр.

— Саме.

Карр підняв молот.

— Я можу…

— Не допоможе, — сказала Нара.

Карр подивився на неї.

— Ще не пробував.

— І не спробуєш.

— Поки, — уточнив Дорн.

— Не зараз, — сказав Рейн.

Старша Ліра залишалася нижче. Її сигнал то з’являвся, то розмивався так, ніби саме поняття координат перестало нормально працювати всередині Замка. Молодша була на поверхні, біля монастиря, де Томас Керн уже встиг назвати її «сорок третьою». Рейн свідомо відклав це питання вбік. Їм вистачало поточного.

— Мая.

Обидві відповіли:

— Яка?

Дорн тихо видихнув.

— Це надовго.

Кіара навіть не повернулася.

— Місцева.

— Так.

— Ти сказала, що знаєш, як зупинити Ліру.

Мая кивнула.

— Так.

— Як?

Вона не відповіла відразу. Друга Мая дивилася на неї, але не підказувала. Рейн помітив це й був вдячний. Після короткого прямого контакту вони обмінялися фрагментами пам’яті, але не втратили межу між собою. Саме цю межу система щойно намагалася перетворити на помилку.

— Її не треба зупиняти, — сказала місцева Мая.

Рейн закрив очі.

— Звісно.

— Не починай, — сказала Кіара.

— Я нічого.

— Обличчя почало.

Мая піднялася, і Кіара допомогла, але одразу відпустила.

— Ми неправильно зрозуміли, що означає «віддати себе дверям». Старша Ліра не збирається ставати носієм того, що за ними.

— Тоді що вона робить?

— Стає адресою.

Айлін різко повернула голову до Май. Нара зблідла на пів тону — для неї це було майже відкритою панікою.

— Причинною адресою, — сказала Нара.

— Так.

Рейн згадав чорні лінії на шиї Branch A. Людина як маршрут. Історія переходів, записана не на карті й не в комп’ютері, а безпосередньо в continuity. Тільки старша Ліра була значно гіршим випадком. Сто сорок три підтверджені гілки. Сто сорок три набори спогадів. Сто сорок три світи, до яких її існування колись мало шлях.

— Вона дає дверям карту.

— Так.

— До всіх світів, які пам’ятає.

— Так.

— Тоді це гірше за точку збору, — сказала Нара.

— Значно, — відповіла друга Мая.

На чорній стіні з’явився напис.

EXTERNAL ADDRESS ACQUISITION: 143 / PARTIAL

Рейн відчув холод у животі.

— Воно вже читає.

— Через неї, — сказала місцева Мая.

— Вона погодилася?

Друга Мая похитала головою.

— Не повністю.

— А це що означає?

— Вона відкрила пам’ять. Дозволила системі побачити структуру адрес. Але ще не підтвердила перенесення або відкриття маршруту.

— Чому?

Мая подивилася вниз.

— Бо чекає.

— Чого? — запитала Кіара.

Відповідь прийшла сама.

— Тебе, Рейне.

Голос старшої Ліри був тихим і дивно близьким. Рейн не відповів. Він уже знав, що система могла використовувати слова, реакції й навіть сформовані наміри як частину авторизації. Не завжди. Не однаково. Саме ця невизначеність робила мовчання кращим за імпровізацію.

Ліра засміялася.

— Добре. Нарешті навчився.

Рейн мовчав.

— Не прошу говорити. Просто слухай.

— І не вір усьому, що вона каже, — сказала Нара.

— І тобі привіт, Наро Восс.

Нара застигла.

— Ти мене знаєш?

— У сорока семи гілках.

Нара нічого не сказала.

— В одинадцяти ти мене вбила. У трьох я вбила тебе. В одній ми навіть працювали разом.

— І чим закінчилося?

Ліра затрималася лише на секунду.

— Погано.

— Нарешті чесна статистика, — сказав Дорн.

Кіара глянула на нього.

— Локальний канал.

— Я знаю.

Старша Ліра знову звернулася до Рейна.

— Ти думаєш, що я хочу відкрити двері.

Цього разу він свідомо вирішив відповісти. Не системі. Їй.

— Ні.

Ліра замовкла.

— Я хочу дати їм неправильну адресу.