Розділ 14

Ціна порятунку

— Повтори.

Голос Кая був тихим. Настільки тихим, що Ліра відчула небезпеку раніше, ніж побачила, як напружилися його пальці на руків’ї пістолета.

Старша Ліра стояла навпроти них у червоному аварійному світлі й не прибрала простягнутої руки. Зблизька різниця між ними ставала ще моторошнішою. Те саме обличчя, той самий вигин губ, навіть маленька нерівність правої брови, яку Ліра бачила щоранку у дзеркалі. Тільки старше. Виснаженіше. Зі шрамом через половину обличчя й абсолютно чорними очима, у яких не було видно ні райдужки, ні зіниці.

— Щоб урятувати Астрею, — повторила вона, — ми повинні дозволити їй загинути.

Кай вистрілив.

Ліра навіть не встигла крикнути його ім’я. Білий імпульс пройшов між ними й ударив старшу жінку просто в груди. Коридор на мить залило сліпучим світлом, тіло відкинуло назад майже на метр, але вона не впала. Навколо місця удару спалахнула тонка темна сітка — не щит у звичному сенсі, а складний візерунок із сотень дрібних ліній. Імпульс розсипався по них, розтікся в сторони й згас.

Старша Ліра опустила погляд на обпалений край одягу.

— В одному з ранніх циклів ти зробив те саме.

Кай не опустив зброю.

— І що сталося?

— Перший постріл я витримала. Другим ти влучив у Тарена, коли він спробував тебе зупинити.

Тарен підняв брову.

— Приємно знати, що навіть у катастрофічних часових петлях я стабільно обираю поганих друзів.

Старша Ліра перевела погляд на нього.

— Ти тоді сказав майже те саме.

Жарт помер, не встигнувши стати смішним.

Кай повільно опустив ствол, але пістолет не сховав.

— А потім?

— Потім ти вирішив, що я використовую якусь форму контролю свідомості, і вистрілив утретє.

— І?

Старша Ліра подивилася на темне вікно, за яким сяяла Астрея.

— Через двадцять сім хвилин станція втратила орбіту. Через сорок одну Астрея розірвалася вздовж екваторіального контуру. Ми загинули раніше, ніж зрозуміли, що саме зробили неправильно.

— Ти пам’ятаєш це настільки точно?

— Не все. Частину пам’ятаю я. Частину відновила з Архіву. Після певного моменту перестаєш довіряти власній пам’яті більше, ніж даним.

Елара Вейн різко втрутилася:

— Досить.

Над її головою продовжував працювати таймер.

05:56:42

05:56:41

05:56:40

Елара подивилася спершу на Кая, потім на старшу Ліру.

— Якщо це справді сто сорок третя ітерація, яку пам’ятаю я, і невідомо яка за рахунком для тебе, ми не можемо витрачати залишок часу на перевірку того, хто кого застрелив у попередньому варіанті історії.

Кай коротко засміявся.

— Тут стоїть постаріла версія Ліри з чорними очима, яка щойно запропонувала спокійно дивитися, як помирають мільярди людей. Ти справді вважаєш, що проблема зараз у моїй недовірі?

— Ні. Я вважаю, що недовіра зараз єдина розумна реакція.

Елара зробила крок уперед.

— Але недовіра й небажання слухати — не одне й те саме.

Кай мовчав.

Старша Ліра вперше подивилася на нього не з утомою й не з роздратуванням.

У погляді був біль.

Справжній.

Не абстрактний біль людини, яка пережила багато катастроф. Особистий. Такий, що виникав лише тоді, коли перед тобою стояв хтось, кого ти вже втрачав.

— Каю, я не прошу тебе повірити мені.

— Дуже щедро.

— Я прошу не робити четвертого пострілу, доки не зрозумієш, у що саме стріляєш.

Він нарешті опустив пістолет до стегна.

— Говори.

Молода Ліра зробила крок до старшої себе.

— І не загадками. З того, що ти знаєш. Що таке Астрея? Чому вона гине? Що таке Сплячі? І чому ти взагалі досі існуєш, якщо твоя ітерація закінчилася?

Старша Ліра кілька секунд дивилася на неї.

— На останнє питання я ще не маю відповіді.

Кай скривився.

— Чудово.

— Зате на перші три маю кращу відповідь, ніж коли була тобою.

Вона підійшла до панорамного вікна. За ним лежала Астрея — блакитна, спокійна, жива. З цієї відстані неможливо було побачити людей. Лише хмари над океанами, тонкий серпанок атмосфери й нічний бік, де мерехтіли міста.

— Ви думаєте про загибель Астреї як про катастрофу, — сказала старша Ліра. — Окрему подію, яка стається в конкретний момент. Вибух, атаку, аварію, рішення якоїсь групи людей. Ми теж довго так думали. І тому щоразу шукали причину, яку можна прибрати.

Тарен схрестив руки.

— І це неправильно?

— Частково. Катастрофа має конкретну форму в кожній ітерації. Але сама потреба в ній виникає раніше.

Кай насупився.

— Поясни без філософії.

Старша Ліра кивнула.

— Астрея в її нинішньому вигляді не є повністю природною планетою.

Елара різко повернулася.

— Це неправда.

— Я колись відповіла тобі абсолютно так само.

— Я заснувала Орден Передвісників. Я маю доступ до його первинних архівів.

— До тих, які Орден вважав первинними.

Елара зблідла.

Ліра втрутилася раніше, ніж розмова знову перетворилася на суперечку.

— Що значить «не повністю природна»? Її створили штучно?

— Ні. Принаймні ми не знайшли доказів, що хтось зібрав планету з нуля. Початкове небесне тіло було природним. Але його внутрішню структуру перебудували настільки глибоко, що сучасна Астрея фактично є частиною механізму.

Старша Ліра торкнулася панелі.

Перед ними виникла схема планети.

Спочатку звичайний геологічний розріз: кора, мантія, ядро. Потім поверх нього проступив другий шар.

Ліра відчула, як холоне спина.

Величезні концентричні структури проходили крізь мантію планети. Не труби й не тунелі — надто масштабні. Одні кільця охоплювали майже половину планети, інші перетинали їх під різними кутами. Від них униз ішли тисячі ліній, які сходилися в одній області поблизу ядра.