Розділ 14

Ціна порятунку

— Повтори.

Голос Кая був тихим.

Небезпечно тихим.

Стара Ліра не прибрала простягнутої руки.

— Щоб урятувати Астрею, ми повинні дозволити їй загинути.

Кай вистрілив.

Ліра навіть не встигла крикнути.

Імпульс ударив стару жінку просто в груди.

Біле світло на мить залило коридор.

Її тіло відкинуло назад.

Але не впало.

Навколо грудей спалахнула тонка темна сітка.

Промінь розсипався по ній, ніби вода по склу.

Стара Ліра лише опустила погляд на обпалений край одягу.

— У тринадцятому циклі ти зробив те саме.

Кай повільно опустив пістолет.

— І?

— Тоді другий постріл убив Тарена.

Тарен підняв брову.

— Приємно знати.

Стара Ліра нарешті глянула на Кая.

— У двадцять сьомому ти стріляв тричі.

— І що сталося?

— Загинули всі.

— Оптимістична статистика.

Елара Вейн різко втрутилася:

— Досить.

Таймер над її головою продовжував відраховувати.

05:56:42

05:56:41

05:56:40

— Якщо це справді сто сорок третя ітерація, — сказала Елара, — ми не можемо витрачати час на взаємну недовіру.

Кай засміявся.

Коротко.

Без радості.

— Ви серйозно? Тут стоїть постаріла версія Ліри, яка щойно сказала, що треба дати померти мільярдам людей, а ви пропонуєте довіру?

— Я пропоную слухати.

— А я пропоную спершу зв’язати її.

Стара Ліра зітхнула.

— Ти завжди був нестерпний.

— Ми знайомі?

— Дуже добре.

Кай завмер.

У її голосі було щось таке, чого він не очікував.

Не ненависть.

Не втома.

Біль.

Справжній.

Стара Ліра подивилася на молодшу себе.

— Ми не маємо часу.

— Тоді говори, — сказала Ліра. — З самого початку.

— Початку немає.

— З того, що ти знаєш.

Стара Ліра підійшла до панорамного вікна.

За ним лежала Астрея.

З відстані вона здавалася спокійною.

Блакитною.

Красивою.

Абсолютно живою.

— Ви думаєте, що катастрофа Астреї — це подія, — сказала вона. — Але це не так.

Тарен схрестив руки.

— А що тоді?

— Механізм.

Ліра відчула, як усередині похололо.

— Поясни.

Стара Ліра кивнула на планету.

— Астрея була побудована на місці, де реальність нестабільна.

Кай насупився.

— Планета не може бути «побудована».

— Ця — може.

Тиша.

Навіть Елара дивилася на неї так, ніби чула це вперше.

— Що ти сказала? — перепитала Ліра.

— Астрея не природна планета.

Елара різко повернулася.

— Це неправда.

— Ти так само відповіла в шістдесят восьмій ітерації.

— Я заснувала Орден. Я знаю його архіви.

— Ти знаєш те, що тобі дозволили знати.

Елара зблідла.

Стара Ліра продовжила:

— Під поверхнею Астреї знаходиться структура.

На одному з екранів з’явилася схема.

Не геологічна.

Не технічна.

Щось середнє.

Величезні концентричні кільця проходили крізь мантію планети. Лінії сходилися до ядра.

А там був об’єкт.

Маленький на схемі.

Але масштаби підказували, що насправді він мав сотні кілометрів.

Тарен наблизив зображення.

— Що це?

Стара Ліра подивилася на нього.

— Замок.

— Для чого?

— Для них.

Тарен заплющив очі.

Наче вже знав відповідь.

— Сплячі.

— Так.

Елара різко сказала:

— Передвісники завжди вважали Сплячих метафорою.

— Саме тому ви програли в першому циклі.

Кай сперся долонями об консоль.

— Гаразд. Припустимо, під планетою щось замкнене. Чому вона повинна загинути?

— Бо знищення Астреї — частина системи утримання.

Ліра дивилася на схему.

— Ти хочеш сказати, що катастрофа була запланована?

— Не людьми.

— Ким?

Стара Ліра мовчала кілька секунд.

— Тими, хто створив замок.

— Передвісниками?

— Ні.

— Тоді ким?

— Ми так і не дізналися.

Кай хмикнув.

— Сто сорок три спроби й нічого?

— Сто сорок три спроби — це тільки ті, які я пам’ятаю.

Вона подивилася на молодшу себе.

— Насправді їх було більше.

Елара провела їх у нижні рівні станції.

Док дев’ять виявився лише прикриттям.

За ремонтними шлюзами починався старий сектор.

Занадто старий.

Метал стін відрізнявся від решти конструкції.

Темні пластини.

Без швів.

Без кріплень.

Станція була побудована навколо чогось давнішого.

Набагато давнішого.

— Це знайшли під час спорудження «Оріон-7», — сказала Елара. — Офіційно сектор законсервували.

— Неофіційно? — запитав Кай.

— Ми заснували тут перший вузол Передвісників.

Стара Ліра провела пальцями по стіні.

— У деяких циклах цього місця не існувало.

Елара глянула на неї.

— Як це можливо?

— Ітерації не ідентичні.

— Але минуле має бути тим самим.

— Ні.

Стара Ліра повернулася.

— Саме в цьому всі помилялися.

Вона зупинилася біля дверей.

— Ми не повертаємося в минуле.

Ліра нахмурилася.

— Ти вже казала.

— Ми повертаємося в його копію.

Тарен глянув на неї.

— Поясни нормально.

— Кожного разу, коли Розлом відкривається, він створює нову гілку реальності.

Кай завмер.

— Новий всесвіт?

— Не зовсім.

— Чудово. Ще простіше.

— Уяви, що історія — це запис.

Стара Ліра вказала на Астрею через оглядовий вузол.

— Розлом бере цей запис до певної точки і запускає його знову.