Розділ 4

Першою людиною з «Меридіана», яка попросила землю, був не фермер.

Не інженер.

Не командир.

Садівник.

Рейн дізнався про це випадково.

Чоловік років п’ятдесяти сидів навпочіпки біля краю польового табору й дивився на ґрунт.

Просто дивився.

Рейн уже хвилину спостерігав, перш ніж підійти.

— Загубив щось?

Перекладач на шиї чоловіка блимнув.

Той підняв голову.

Обличчя худе.

Темна шкіра.

Коротке сиве волосся.

На лівій щоці — старий опік.

— Ні.

Пауза.

— Знайшов.

Рейн подивився вниз.

Земля.

Темна.

Мокра після нічного дощу.

— Що?

Чоловік набрав жменю ґрунту.

Стиснув.

Потім розтиснув пальці.

— Це справжнє.

Рейн глянув.

— Сподіваюсь.

Чоловік усміхнувся.

— На кораблях ґрунт теж справжній. Але його не витрачають.

— Як можна витратити землю?

— У нас кожен кілограм має призначення.

Він потер пальці.

— Поживні речовини рахують. Воду рахують. Об’єм рахують. Мікроорганізми рахують.

Пауза.

— А тут вона просто лежить.

Рейн озирнувся на цілу долину.

— Багато.

— Я бачу.

Чоловік дивився так, ніби це золото.

— Як тебе звати?

— Ашер Дай.

— Рейн.

Ашер усміхнувся.

— Я знаю.

Рейн зітхнув.

— Уже всі знають.

— Ти R-17.

Посмішка зникла.

— Я Рейн.

Чоловік завмер.

Потім кивнув.

— Добре. Рейн.

Оце було краще.

До полудня долина перестала бути рятувальним табором.

Вона ставала проблемою.

Живою.

Голосною.

Дуже людською.

Пробудили вже понад дев’ятсот людей із «Меридіана».

Не всіх одночасно.

Поступово.

Медичні групи Ковчега перевіряли серце, нервову систему, польову стійкість.

Саарські генератори тримали три зони зниженої щільності.

Астреанські лікарі намагалися зрозуміти прилади людей, які дивилися на звичайні бинти так, ніби їх зробили з дерева.

Іноді бинти працювали краще.

Це страшенно дратувало людей «Меридіана».

Дорна — радувало.

— Ще скажи, що голка теж застаріла, — буркнув він одному молодому медику.

Перекладач передав.

Медик подивився.

— Ви досі проколюєте шкіру металом?

Дорн усміхнувся.

— Хочеш покажу?

Рейн вклинився.

— Не треба.

— Він питав.

— Не питав.

Медик уже відійшов.

Дорн глянув услід.

— Дуже ніжні.

Рейн:

— Вони пережили падіння двокілометрового корабля.

— І бояться голки.

— Люди складні.

— Ти теж.

— Дякую.

Кіара зникла в медичному секторі ще на світанку.

Мая прокинулась краще.

Капітан Вейн уже вимагав повернути йому доступ до командних систем.

Йому відмовили.

Він вимагав письмову причину.

Кіара написала:

«Бо ви не можете ходити».

Вейн надіслав відповідь:

«Для командування ногами не користуються».

Кіара:

«Тоді командуйте лежачи».

Рейн прочитав обмін.

— Ваша цивілізація прекрасна.

Кіара не підняла голови.

— Не допомагай.

Справжня проблема почалася з води.

Саме так.

Не з політики.

Не з R-18.

Не з Саарської імперії.

З води.

Тимчасові резервуари стояли біля південного табору.

Астреанська група привезла їх із сусіднього поселення.

Звичайні дерев’яні бочки.

Великі.

Чисті.

Люди «Меридіана» відмовилися пити.

Масово.

Рейн прибув уже тоді, коли навколо резервуарів стояли приблизно сто п’ятдесят людей.

Перед ними — двоє місцевих.

Один із них кричав:

— ВОНА ЧИСТА!

Перекладачі гуділи.

Жінка з «Меридіана» відповідала:

— ВОНА НЕ СТЕРИЛЬНА!

Місцевий:

— Я В НІЙ ВЧОРА РУКИ МИВ!

Тиша.

Жінка зблідла.

Рейн закрив очі.

— Не треба було цього казати.

Дорн:

— Чому?

— Просто не треба.

Люди «Меридіана» почали відступати від бочок.

Чоловік-астреанин не розумів.

— ЩО?!

Рейн підійшов.

— Хто відповідальний?

Жінка показала браслет.

— Лікарка Енна Тей. Ця вода біологічно не контрольована.

Рейн:

— Кіаро!

Вона була десь позаду.

— ЧУЮ!

Через хвилину прийшла.

Побачила бочки.

Побачила обличчя.

Зрозуміла.

— О.

Рейн:

— Це погано?

— Не дуже.

— Вони думають, що їх труять.

— Це гірше.

Кіара взяла сканер.

Провела над водою.

Дивилася.

— Вона безпечна.

Енна Тей:

— Мікробіологічний фон перевищує корабельний стандарт у сто сорок разів.

Кіара:

— Це планетарна вода.

— Саме.

— Вони не жили стерильно все життя.

— Більшість — так.

Рейн:

— Що буде, якщо вип’ють?

Кіара:

— У більшості — нічого.

Енна Тей:

— У більшості?

Кіара повільно:

— Частина може отримати кишкові проблеми.

Рейн:

— Нормальними.

— Пронос.

Дорн:

— О.

Енна Тей виглядала так, ніби почула оголошення про масову смерть.

Рейн:

— У нас від цього не помирають.

Кіара:

— Зазвичай.

Рейн подивився.

— Ти сьогодні спеціально?

— Ні.

Рішення знайшли за двадцять хвилин.

Ковчегові фільтри.

Астреанська вода.

Люди «Меридіана» отримували її після очистки.

Ніякої великої катастрофи.

Але Рейн стояв біля бочок і думав.

Для нього вода була водою.

Для них — потенційна біологічна загроза.

Для місцевого шахтаря стерилізація води виглядала б як марнування палива.