Розділ 1

Через двадцять три дні після облоги Кайр усе ще пахнув горілим каменем.

Рейн Варр уже майже перестав це помічати.

Майже.

Вранці запах був слабший.

Коли холодне повітря спускалося з гір, воно приносило в місто сосну, мокру землю й перший осінній холод. Тоді на кілька хвилин можна було повірити, що все повертається до нормального життя.

А потім десь падав черговий шмат стіни.

Хтось кричав:

— Обережно!

Гуркіт.

Пил.

І Кайр знову нагадував, що нормального життя більше немає.

Рейн стояв посеред двору Гаренової майстерні й дивився на меч.

Відремонтований.

Темний шов проходив через лезо трохи нижче середини.

Дорн міг би його зашліфувати.

Не зробив.

Правильно.

Рейн перевів меч у ліву руку.

Крок.

Удар.

Різкий біль прострілив потилицю.

Він зупинився.

— Три.

Рейн заплющив очі.

— Не починай.

Кіара сиділа на уламку старої кам’яної огорожі.

В одній руці — маленький сканер.

У другій — чашка.

Гаренова.

Та сама, яка пережила облогу.

Рейн досі вважав це особистою образою.

— Три що? — запитав він.

— Три порушення за сорок секунд.

— Яких?

Кіара почала загинати пальці.

— Ти використав праву руку.

— На мить.

— Порушення.

— Це не закон.

— Для тебе зараз закон.

Другий палець.

— Ти змінив зовнішнє поле біля клинка.

— На сантиметр.

— Півтора.

Рейн підняв брову.

— Ти серйозно це вимірюєш?

— Так.

— Моторошно.

Третій палець.

— І ти приховав головний біль.

Рейн завмер.

— Не приховував.

Кіара подивилася.

Праве око Рейна сіпнулося.

Вона повільно піднесла чашку до губ.

— Чотири.

— Оце вже нечесно.

— Лягаєш.

— Я тільки почав.

— Саме тому ще можеш дійти сам.

Рейн обернув меч у руці.

Легкий рух.

Без Ефіру.

Звичайний метал.

Звичайне тіло.

Майже.

— Ще десять хвилин.

— Ні.

— П’ять.

— Ні.

— Три.

— Рейне.

Він подивився.

Кіара не посміхалася.

Останні три тижні він навчився розрізняти її «ні».

Було звичайне.

Було роздратоване.

Було те, після якого можна торгуватися.

І було це.

Медичне.

Остаточне.

Рейн зітхнув.

— Ненавиджу пробудження.

— Ні.

— Що?

— Ти ненавидиш наслідки пробудження.

— Це різні речі?

— Дуже.

Він вклав меч у піхви.

— Гарен сказав би, що ти зануда.

Кіара завмерла на секунду.

Не від болю.

Вже не так гостро.

Вона кивнула на чашку.

— А він дозволив би мені пити з цього?

Рейн подивився.

— Ні.

— Тоді добре, що його немає.

Тиша.

Кіара одразу опустила чашку.

— Я не...

Рейн усміхнувся.

Слабо.

— Він би відповів гірше.

Пауза.

— Значно.

Кіара видихнула.

— Добре.

Рейн підійшов і забрав чашку.

— Але все одно не пий.

— Чому?

— Принцип.

— Ти п’єш?

— Ні.

— Тоді...

— Неважливо.

Вона глянула на нього дуже довго.

— Люди Астреї дивні.

— Ти тут уже майже місяць.

— Саме тому впевнена.

Майстерня відновлювалася повільніше, ніж половина Нижнього міста.

Не через нестачу людей.

Навпаки.

Щодня хтось приходив допомогти.

Шахтарі.

Солдати.

Люди з Ями.

Навіть двоє Саар одного разу принесли металеву балку, яка важила стільки, що четверо людей ледве її пересували.

Рейн повернув.

Не балку.

Саар.

Сказав, що вони проб’ють підлогу.

Саар образилися.

Дорн сміявся два дні.

Але Рейн не поспішав із ремонтом.

Дах уже не протікав.

Стіна трималася.

Кузня працювала.

Вистачало.

Дещо він не хотів відновлювати.

Стару тріщину біля дверей.

Почорнілий камінь.

Стіл із подряпиною від саарського пострілу.

Шов на мечі.

Може, це було дурно.

Але якщо зробити все новим...

легше було б почати вдавати, що нічого не сталося.

Рейн не хотів.

На вулиці дзенькнув дзвін.

Не тривога.

Робочий сигнал.

Новий.

Три короткі удари означали:

орбітальна передача.

Рейн підняв голову.

Кіара теж.

— Чекаєш когось? — запитав він.

— Ні.

— Саар?

— Ні.

— Ковчег?

— Можливо.

Рейн глянув.

— Ти сказала.

— Я знаю.

— Починаю підозрювати, що це інфекція.

Кіара вже дивилася на браслет.

— Не Ковчег.

Її обличчя змінилося.

Рейн одразу став серйозним.

— Що?

— Зовнішня мережа.

— Яка система?

— Не знаю.

— Сигнал людський?

— Ще не визначено.

Рейн потер перенісся.

— Чудовий ранок.

Від центральної площі до майстерні тепер ішов кабель.

Справжній.

Чорний.

Товстий.

Люди Ковчега називали це тимчасовим ретранслятором.

Шахтарі називали «дротом».

Перемагали шахтарі.

Кіара під’єднала браслет.

Над Гареновим столом з’явилася зоряна карта.

Тепер значно більша, ніж наприкінці облоги.

Активні джерела:

113.

Рейн завмер.

— Було вісімдесят три.

— Три дні тому.

— Тридцять нових?

— Двадцять два автоматичні.

— Решта?

Кіара збільшила.

— Живі або нещодавно активні.

Рейн дивився на точки.

Кожна — світ.

Може.

Колонія.

Станція.

Корабель.

Хтось.

Він досі не звик.

Одного разу ця карта була секретом, за який людей убивали.

Тепер висіла над старим столом Гарена.

Поруч із молотком.

Цвяхами.

І недоїденим яблуком Лії.

Світ був дуже дивний.

— Новий сигнал тут.

Кіара виділила точку.

Далеко.

Не в Мертвому рубежі.

Не Саар.