Віщун

Окр скинув зручні постоли, в яких ходив до умивальника, і обережно натяг панчохи. Потім акуратно розгладив усі складки та встав. Після цього сунув ноги в шкіряні анаксариди, підтяг їх до пояса і зав'язав спереду шнурок. Уважно глянув на вузол, розпустив і перев'язав наново. Вузол здався йому неакуратним. І вдруге стягнута шкіра лягла якось неправильно. Тільки з четвертої спроби Окр добився потрібного результату. Неважливо, що цей шнурок сховається під сорочкою і його ніхто не побачить, але сам Окр знатиме про нього і почуватиметься невпевнено.

Спина мерзла, але вдягати сорочку поки що не можна, взуючись Окр ризикував пом'яти тканину. А складки були неприпустимі. Насамперед необхідно було розібратися зі шкіряними, зібраними з двох половинок, чоботями, з вишивкою у вигляді чаплі. Спочатку метушня із затяжками взуття, а потім вже решта білизни.

Коли лляна тканина захолодила шкіру, що вкрилася пухирцями, Окр розправив комір. Кант завжди пришивав самостійно. Криворука служниця з таким простим завданням не справлялася. Здавалося, вона просто фізично не могла витримати чітке співвідношення загину з обох сторін.

Натягнувши сорочку на сідницях, Окр сів. Кафтан треба було вдягати саме так. Інакше була небезпека, що під час запихання рук у рукави на спині залишаться заломи та зам'ятки. А це дуже погано. Це виводить із себе.

Кафтан-халат був темно-червоним з майже померанчевими складками рукавів. Підперезавшись, Окр підняв його довгі підлоги і причепив до пояса.

У звичайний ранок останнім елементом він надів би повстяний ковпак, але сьогодні був день особливий. Через годину до нього за пророкуванням мав прийти сам Великий вазир – хранитель печатки імперії, а це означало, що доведеться крутити тюрбан, а потім обертати його червоним мусліном. І з першого разу, мабуть, не вийде.

Окр був віщуном. Провісником смерті.

Він йшов до цього візиту останні три роки, і ось, нарешті, першому міністрові та другій особі держави знадобилися його послуги. Дане відвідування неофіційно легімітизувало його діяльність і відкривало Окру виходи на зовсім інший список клієнтів з кардинально іншим рівнем оплати.

Звичайно, якщо він не помилиться із пророцтвом. Але Окр ніколи не помиляється.

Втім, сьогодні це було вже байдуже. Сьогодні за годину верблюда закінчувалася його десятирічна вахта. Ось що було по-справжньому чудово. Свято. Лячно, але чудово!

Оракул уважно подивився на полірований бронзовий диск і здригнувся. У бороді біліла застрягла крихта від коржика. Фу! Огидно!

Акуратно вийнявши порушницю порядку двома пальцями, Окр відніс її до вікна вежі і струсив униз, наче мерзенну комаху. А потім вимив руки. І ще раз. І ще! Руки мають бути максимально чистими.

Десять років Окр не покидав межі вежі. Це йому було найсуворіше заборонено. Всесвіт і так був надто нестійким. І не тому, що в цій державі проходили хвилювання, а тому, що весь світ йшов у рознесення.

Про майбутнє цього світу Окр ніколи нічого нікому не передбачав. Хоча міг, мі-і-іг. Він багато чого знав. Але не можна. Правила насамперед.

А ось персональні прогнози ніхто не забороняв. А якщо немає заборони, то можна. Жаль тільки, що ні про одну персону в нього жодних відомостей не було. Вся особиста інформація йому була закрита. Отже, і передбачити він нічого не міг.

А кому цікавий затворник, що сидить у вежі, про якого крім служниці ніхто і не знає?! Має лише одне завдання: зустрічати рідкісних гостей. Про яких теж ніхто нічого не знає. І майже немає часу на бесіди.

Років п'ять тому Окр дійшов до того, що почав розмовляти з голубами. Коли йому почало здаватися, що ті йому відповідають, провісник вирішив, що треба щось міняти. І вигадав! Окр зміг! Окр зробив себе цікавим.

І тепер до нього приходили відвідувачі та розповідали йому багато чого про те, що відбувається у світі. І платили йому. Спочатку мідяками, а тепер іноді навіть золотом.

А він їм повідомляв тільки одне: дату, коли не стане того, хто прийшов. День смерті.

Не кожен хотів дізнатися про себе. Деякі обманом чи хитрістю наводили родичів, компаньйонів, начальство. Окру було однаково. Головне, щоб вони сіли у крісло і не сіпалися кілька хвилин. Все просто! Він сам усе вигадав!

Окр розташувався за столом і розклав перед собою весь необхідний антураж, на мить доторкнувшись до кожної дрібниці. Щось на міліметр відсунув, десь змінив кут, щось трохи поправив. Все має бути рівним. Все має бути паралельно. І все має бути за абеткою. Так утворюється порядок.

Потім провісник запалив свічки. Дванадцять воскових стовпчиків. Спочатку найменші, потім великі. Свічки чомусь згоряли нерівномірно, тому після кожного сеансу доводилося вибудовувати їх у ряд, порівнювати між собою і змінювати послідовність. Це неймовірно дратувало.

Розігріте повітря приємно пахло вербеною.

Тепер шатрандж. Це також була його ідея. У кого на Сході можуть викликати підозру різьблені чорно-червоні фігурки на картатій дошці? Ними в задумі можна маніпулювати, переставляти, знімати з поля. І у кого не виникне непотрібних думок. Окр почав розставляти байдаків.

Внизу рипнула сходинка, і одразу слідом – половиця першого прольоту. Окр багато років боровся із собою. З одного боку, сходи, що говорять, — це непорядок, який потрібно виправити, так бути не повинно, але з іншого — він завжди знав, коли гості вже на підході. Мучився, але терпів.