№10

Шині на той момент була майже мертва. Нова сутність, що також не мала душі, але не могла контролювати власні емоції, збиралася зробити те, що не змогла зробити Шині – зупинити розповсюдження життя. Її довге світло-зелене волосся було заплетене в хвіст. Зовні Йомі нагадувала злиття Шині та Аямі, тільки в зелених відтінках, хоча другу вона ненавиділа. І на відміну від Люсі, Йомі знала причину своєї ненависті.
Вона спустилася вниз. Знайти Аямі було неважко. Лишилося дочекатися, щоб вона лишилася одна.
Знищення матерії прискорювалося.
– Я справді маю це зробити? Хіба це все не ускладнить?
– Ми вже не зможемо врятуватися. Але порядок у Всесвіті треба повернути, інакше цей світ остаточно зникне.
Планета, яку колись називали "Землею" вже майже перетворилася на пил. Там вже не було жодної живої істоти. Але Аямі ще трималася, хоча теж почала зникати. Вона знала, що їй лишилося недовго, тому хотіла сховатися від усіх, щоби не засмучувати нікого, а точніше Акарі. Вона давно не бачила Каорі та Люсі, тому вважала їх мертвими. Аямі почула чиїсь швидкі кроки позаду та озирнулася. Це була сутність, якої вона ще ніколи не зустрічала. Вона наближалася. Здавалося, навколишні події на неї ніяк не впливали. Аямі пішла до неї, щоби познайомитися. Вона сподівалася, що нова сутність знає, як припинити розпад Всесвіту.
– Привіт. Як тебе звати? Хто тебе створив?
Аямі простягнула їй руку. Сутність схопила її та потягла до себе. Аямі не встигла нічого зробити, коли її боляче штрикнули у живіт. А потім ще раз. Вона поглянула вниз та побачила меч Шині.
– Мене звати Йомі.
Сутність посміхнулася. Та раптом її саму щось вдарило у спину. З грудей стирчало вістря коси. Йомі озирнулася та побачила високу жінку з довгим темно–фіолетовим волоссям та чорними рогами. А тоді ця жінка схопила душу Йомі та вирвала її з тіла. Забравши душу, Віолетт пішла шукати інших. Аямі, тримаючись за рану в животі, покульгала слідом.
Люсі разом із Каорі шукала місце, де можна перечекати те, що відбувалося. Вони знайшли невелику печеру та сховалися там. Обидві не хотіли помирати. Вони почули, що хтось наближається та притихли. Коли кроки віддалилися, Люсі сказала Каорі сидіти тихо, а сама обережно визирнула зі схованки. Усе було спокійно. Люсі вийшла назовні та озирнулася. Раптом просто перед нею з'явилася чорна тінь та пронизала Люсі косою. Каорі закричала та хотіла втекти, але Віолетт заблокувала вихід, та забравши душу Люсі, пішла вперед. Каорі впала на землю та заплющила очі. Різкий біль у спині зник так само раптово, як і з'явився.
Аямі спробувала врятуватися, та знала, що не зможе. Вона сподівалася, що в тому, що відбувається, є якийсь сенс. А якщо ні, Акарі обов'язково зупинить Ві.
Віолетт розвернулася до Аямі та замахнулася косою. Аямі чекала, що зараз з'явиться Акарі та все виправить, але цього не сталося. Ві забрала душу Аямі так само, як інші, та пішла шукати останні шматочки.
Вже не було місць, в яких можна сховатися. Тому Хікарі вийшла на відкриту частину твердого грунту, що досі була ціла. Віолетт хотіла відтягнути цю мить, наскільки було можливо. Але часу було мало.
– Заплющ очі.
– Навіщо? Я не нервую.
Хікарі посміхнулася та розвела в сторони руки.
– А я нервую! Тому не дивися...
Хікарі заплющила очі. Ві замахнулася та відвернулася. Потім навпомацки знайшла та забрала душу. Лишився останній шматок.
Навколо вцілілої ділянки матерії сформувалася прірва, яка поглинала та розривала все, що туди потрапляло, на атоми.
Акарі навіть не поворухнулася, коли Віолетт забрала її частину душі. Зібравши разом усі шматочки, вона пішла до генератора матерії. Шині створила його одразу після того, як Акарі прокинулася. За допомогою цього пристрою можна було створити вмістилище для матерії, але для цього потрібно було трохи старої матерії і ціла душа, яка на відміну від простору, не відновлювалася з одної молекули. Створити "душу" з нічого могла тільки Хаос.
Ві поклала всередину генератора душу та збиралася відрізати волосся, але тоді вона не встигла б опустити важіль, що був на протилежній стіні. Тим більше, вона все одно має померти, щоби потім переродитися. Тому вона розрізала свої груди, обережно дістала серце та поклала його до генератора поряд з душею. З її довгого чорного волосся сформувалася велика моторошна чорна рука, яка схопила потрібний важіль та опустила його. Генератор увімкнувся, а Віолетт померла та злилася з простором, що вже майже повністю розбився та зник. Те, що лишилося від простору, зібралося в невелику щільну сферу навколо вимкненого генератора, двері якого відчинилися.
Отримавши назад душу та нове тіло, Шині вийшла з капсули. За нею тягнулося довге темно-бірюзове волосся. Навколо неї застигли частинки усієї можливої матерії. На тому, що мало бути "підлогою", лежав її меч. Шині підібрала його та зібрала своє волосся до купи. Вже збиралася обрізати його та знову запустити рух у Всесвіті, але в останню мить, тобто одразу, передумала. Вона вже це робила. І нічого хорошого з того не вийшло. Тому діставши душу, Шині знищила її, щоби більше ніколи не з'явилося "життя". А тоді взяла меч та швидким рухом розрізала своє тіло на кілька частин. З рани у її животі повільно виліз великий темно- сірий палець, рука, потім друга. Шині не відчувала болю, хоча досі була жива. Тоді її тіло розірвало на кілька частин, і те, що було всередині, вийшло повністю.
Хаос сумно дивилася на неї. Вона сподівалася, більше не прокидатися. Спати вічно. Шині не бачила того, що відбувалося до того, як її повністю зашили. Тому не знала, що Хаос весь цей час була під контролем і не збиралася з'являтися. Але Шині розбудила її. Хаос взяла до рук частинки тіла Шині та пригорнула до себе. Створювати новий "простір" не було сенсу. Усе завжди закінчується однаково. Вкінці лишається тільки Хаос.