№5

Ми сиділи в моєму кабінеті і чекали, самі не знаючи чого. Через якийсь час за дверима з'явилася чиясь фігура невисокого зросту. Наомі її не бачила, оскільки сиділа спиною до дверей. Я вийшла і прикрила двері, натякаючи Наомі, що їй краще почекати мене всередині. За дверима стояла абсолютно жива Мей, така, якою її описувала Віолетт.
– Чому ти прийшла?
– Я хочу помститися. Ти ж читала мої тексти, так? Я хочу закінчити розпочате.
– А якщо ні? Мене ти не зможеш вбити.
– Я і не збираюся. Я хочу вбити її, а потім, щоб ти вбила мене. Остаточно.
– А чому ти хочеш померти? Після вбивства матері ти могла б жити далі. Що тобі заважає? Можливо, совість мучить?
– Совість? Мене? З чого б? Вона сама винна. Мені абсолютно не шкода. Просто я втомилася. Зараз я хочу спати, але не можу... То що?
– Гаразд... Якщо ти серйозно, тоді добре...

Мей зайшла в мій кабінет, і я зачинила за нею двері на ключ. Було чути гуркіт, стуки, але жодного крику. Ось чому ми не одразу дізнавалися про вбивства... Вона вміє робити все тихо... Я почекала ще кілька хвилин. Мей вийшла, і мені потрібно було закінчити те, що вона почала. Я просто зламала їй шию. З огляду на те, що я не людина і враховуючи мою силу, це було нескладно... Позбутися від трупів також не склало труднощів. Щодо вбитих пацієнтів... Я повідомила їхнім родинам, що у них з'явилися ускладнення, через які вони померли. З цим також не виникло серйозних проблем.

– Ну як? Знайшла вбивцю?
– Так. Все в порядку.
– Міра знає?
– Ще не знає. Хікарі, з твоїми все нормально? Усі живі?
– Так... Схоже, так... Тепер головне, щоб про це ніхто не дізнався.
– Неочікувана реакція... Ти вже бачилася з Ві?
– Звичайно. Поки що незвично те, як вона виглядає...
– Гаразд. Якщо зустрінеш Ічіго, скажи, що все в порядку. Я, мабуть, піду сьогодні раніше.
Шінімасу зібрала речі і пішла. Вдома вона відчинила балконні двері і, поглянувши кілька хвилин на нічний місто, стрибнула. Вона давно планувала це зробити, але все відкладала.

Невідомо, що сталося з персоналом її лікарні, але очевидно, що вони всі померли. І не тільки вони. Тієї ночі небо над усією Землею раптово стало дуже яскравим, а повітря важким і гарячим, наче відбулася термоядерна вибух. Про це не повідомили в новинах, по радіо або в інтернеті. Було просто нікому і не для кого. Ніде... Нікуди... Ніколи...  За кілька хвилин увесь світ розлетівся на дрібні шматочки, які так само швидко зімкнулися в одну маленьку точку в абсолютній порожнечі.