№4

Мати Мей ніяк не могла зрозуміти, чому дочка її ненавиділа. Вона залишила мені блокнот з віршами і попросила розібратися в чому справа і чому Мей закінчила життя самогубством. Амелін якраз пішла на розтин, але виявила не те, що очікувала... Ліна мала допомогти нашому патологоанатому, але натомість прийшла до мене з шокованим виразом обличчя...
– Я знайшла його тіло в шафі... Схоже, його задушили. Мей ніде немає. Ще пропав один з запасних халатів.
– Хто ще бачив тіло Мей, коли його привезли? Ви помітили щось дивне?
– Ми оглянули тіло дівчини. Ніяких ознак життя не було.
Через деякий час до мене підійшла Міра, наша медсестра, і повідомила, що двох її пацієнток, сестер-близнючок, задушили і вивезли з їхньої палати деякі речі.
Троє вбитих за один день... Такого у нас ще не було. Очевидно, Мей якимось дивом вижила, але навіщо їй убивати людей? Схоже, мені все ж доведеться зайнятися аналізом її творчості...

Наприкінці робочого дня, коли я вже збиралася йти, в двері мого кабінету постукали. На порозі стояла Віолетт. Її вигляд був не дуже: розпатлане волосся, подряпини або навіть порізи на обличчі та руках...
– У нас по лікарні якась божевільна дівчина бігає... Навіть мені не вдалося її спіймати. Швидше за все, вона зараз на верхніх поверхах...
– Як вона виглядає?
– Вона невисокого зросту, з коротким русим волоссям, одягнена в медичний халат і рукавички... Ще у неї є хірургічні ножиці.
– Я цим займуся. А ти... Не розводь паніку.
Віолетт мовчки пішла, а я вирішила зателефонувати матері Мей і повідомити, що її дочка... Наомі приїхала досить швидко. Вона була дуже рада, що її дочка жива. Вона ще не знала, що Мей встигла натворити... Я коротко розповіла їй, що, незважаючи на те, що Мей вижила, втрати у нас є, але Наомі або не зрозуміла, або не хотіла визнавати, що у її дочки є сильне бажання до вбивств.